Посібник за книгою «Грати, щоб вижити»
Очима дисциплін › 4.2

Хто у світі досліджує вдаване божевілля

~9 хв читання
Врізка до розділу 14

Хто у світі досліджує вдаване божевілля

Тему, яка здається неозорою, тримає близько шести людей.

До цього доходиш швидко, щойно починаєш шукати колег. Про симуляцію психічного розладу написано тисячі сторінок, більшість із них рукою психіатрів та судових експертів. Залиште тільки психологів, які поверталися до питання роками, і список стиснеться до жменьки прізвищ у трьох дослідницьких гніздах. Одне в США й Канаді, друге в Нідерландах, третє між Італією та Каліфорнією.

Поле виявилось географічно тісним. Латинська Америка, Африка, Східна Азія в ньому майже не представлені, хоча симулюють психоз усюди.

Річард Роджерс: симулянт як розважлива людина

Роджерс працює в департаменті психології Університету Північного Техасу, має звання Regents Professor, і саме він у 1990 році зробив крок, з якого починається сучасне розуміння теми.

До нього симуляцію пояснювали двома способами. Патологічна модель бачила в симулянті хвору людину, чия брехня сама є симптомом. Кримінологічна бачила негідника, який обманює лікаря заради вигоди, і в обох випадках оцінка йшла попереду опису.

Роджерс запропонував третю рамку і назвав її адаптаційною. Людина опиняється у ворожих обставинах, де правда їй нічого доброго не обіцяє, зважує ризики та обирає симуляцію як розумний хід. Стаття вийшла в Professional Psychology: Research and Practice під назвою «Models of feigned mental illness».

Зверніть увагу, що зробила ця стаття з фігурою симулянта. Він перестав бути хворим і перестав бути мерзотником. Він став гравцем, який рахує.

Далі Роджерс перейшов від концепцій до інструментів. У 1992 році разом із Беґбі та колегами він показав, що структуроване інтерв’ю SIRS ловить фальсифікацію конкретних діагнозів, включно з шизофренією. Через рік вийшла робота про MMPI-2, де вперше системно перевіряли симулянтів, яких заздалегідь навчили, що і як казати.

У 2024 році Роджерс повернувся до теми з іншого боку. Разом із Корреа та Раян-Джонс він розібрав, як расова та етнічна належність пацієнта викривлює оцінку: те, що в білого американця прочитають як справжній психоз, у чорношкірого можуть прочитати як симуляцію, і навпаки.

Майкл Беґбі: психоз грають голосніше за депресію

Беґбі викладає в Університеті Торонто, має ліцензію практикуючого психолога і працює на межі психологічного та психіатричного факультетів.

Його внесок легко пропустити, бо він методологічний. Але серед його результатів є один, який варто знати кожному, хто пише про вдаване божевілля.

Актор запозичує образ з кіноплакатів і переграє на сцені, а дослідник спостерігає надмір.
Книжкове пояснення результату Беґбі звертає увагу на запозичений із кіно образ і перебільшення ролі.

У 1997 році Беґбі з великою групою співавторів порівняв, як шкали валідності MMPI-2 справляються з двома завданнями: спіймати вдавану депресію та спіймати вдавану шизофренію. Виявилось, що шизофренію тест ловить певніше.

Причина проста, і вона говорить більше про людей, ніж про тест. Депресію легко зіграти, бо кожен приблизно знає, як почувається пригнічена людина, і симулянт просто трохи згущує знайоме. Психоз доводиться вигадувати. Уявлення про божевілля людина бере з кіно, а кіно любить яскраве: голоси, що наказують, марення переслідування, дивні жести. Симулянт відтворює цей набір слухняно та рясно, і саме надмір його видає.

У 2002 році Беґбі порівняв MMPI-2 з іншим інструментом, PAI, окремо на навчених і ненавчених симулянтах.

Дослідники та їхні питання: Роджерс — моделі та структуроване інтерв'ю; БЕҐБІ — шкали валідності; Меркельбах і Єлічич — SIMS та межі оцінки; Вільйоне і Джироміні — IOP-29 та рух очей
Дослідники та їхні питання

Гаральд Меркельбах і Марко Єлічич: знання не рятує

Двоє маастрихтських дослідників працюють у секції форензичної психології і разом побудували найпослідовнішу серію робіт про вдаваний психоз у Європі. Їхній інструмент називається SIMS.

У 2006 році Єлічич, Гесселс і Меркельбах перевірили, чи відрізняє SIMS чесних респондентів від симулянтів трьох ґатунків: наївних, поінформованих і спеціально натренованих. Відрізняє.

Через рік вони взялись за поширене заперечення. Скептики казали: тест ловить лише невігласів, а людина, яка гортала підручник психіатрії, обійде його легко. Єлічич із колегами дав учасникам базові знання про психопатологію і повторив експеримент. Знання не допомогли.

У 2013 році вони пішли далі та посадили за тест людей із фаховою психіатричною підготовкою. Стаття називається без околичностей: «Expert knowledge doesn’t help».

Це найцікавіший результат усієї серії, і він потребує пояснення. Здавалось би, фахівець мусить зіграти шизофренію бездоганно, бо бачив її сотні разів. Він і грає точно, і саме тому провалюється. Тест реагує на щільність симптомів. Справжній пацієнт скаржиться на кілька речей; симулянт пред’являє повний набір, бо думає, що чим більше симптомів, тим переконливіше.

Щоб карта була чесною, ті самі люди перевірили зворотний бік. У роботі 2013 року Петерс, Єлічич і колеги дали SIMS реальним пацієнтам із шизофренією. Частина з них видала показники, схожі на симулянтські, і не тому, що брехала. Хвора людина справді може перебільшувати свій стан.

Дональд Вільйоне та Лучано Джироміні: від плям до руху очей

Вільйоне має звання Distinguished Professor у Каліфорнійській школі професійної психології, Джироміні працює в департаменті психології Туринського університету, і разом вони тримають найновішу лінію в темі.

Почалось усе з незручного питання. У 1994 році Неттер і Вільйоне перевірили, чи можна зіграти шизофренію на тесті Роршаха. Проєктивна методика вважалась захищеною від обману: людина не знає, що означають її відповіді про чорнильні плями, отже не може підлаштуватись. Виявилось, може. Для відсіювання симулянтів довелось вводити спеціальні змінні.

Через чверть століття Джироміні з Вільйоне та міжнародними колегами розгорнули коротку методику IOP-29 і перевірили її в британській, французькій, португальській, словенській та німецькій вибірках. Французьке дослідження 2022 року окремо перевіряло натренованих симулянтів, і методика витримала.

Найдалі поле зайшло в роботі 2023 року. Алес, Джироміні та колеги взялись відстежувати рух очей людини, яка вдає психоз. Логіка тут така: відповідь на питання анкети людина контролює, а куди і як швидко ковзає її погляд, не контролює майже ніхто. Автоматика тіла виявляється чеснішою за автоматику мови.

Учасник дивиться на екран у дослідницькій кімнаті, а дослідниця спостерігає збоку.
Дослідниця спостерігає за поглядом учасника під час завдання.

Що вони насправді навчились ловити

Складіть ці роботи докупи, і побачите зсув, який стався за тридцять років.

Спершу питали: чи бреше ця людина. Питання виявилось глухим кутом, бо прямої ознаки брехні не існує.

Потім навчились питати інакше: наскільки правдоподібний набір симптомів, які людина пред’явила. Симулянт видає себе вибором. Він бере рідкісні прояви, бо вони видовищні. Він бере багато проявів, бо боїться, що одного мало. Він тримає їх рівно, бо не знає, що справжня хвороба хитається.

Іншими словами, ці шість дослідників тридцять років вивчають те саме, про що ця книга. Вони склали портрет поганого юродивого.

Симулянт із їхніх експериментів переграє. Він робить те, що в нашій шкалі відповідає надлишку: бере ролі більше, ніж треба, і не відчуває міри. Досвідчений психіатр у дослідженні Єлічича провалюється саме через це, бо знає забагато і не може втриматись, щоб не показати все, що знає.

Ще одна різниця виходить на поверхню, і вона стосується вже нашого героя.

Симулянт грає для експерта і хоче не бути розкритим. Розкриття знищує весь сенс його гри.

Юродивий грає для профана і розраховує бути розкритим. Василій Блаженний кидає камінь в ікону та чекає, поки зішкребуть фарбу (розділ 22). Бахлул сідає на трон, щоб його зняли й побили. Філіппо Нері голить половину бороди, а коли учень питає навіщо, пояснює: щоб не повірити, ніби він хтось.

Тому інструменти, які тут описано, до юродивого не застосовні. Вони міряють, наскільки добре людина ховає гру. У юродивого гра відкрита від початку, і ховає він інше: навіщо він її почав.

У юродивого відкрита сама гра; прихованим може лишатися її задум.
У юродивого відкрита сама гра; прихованим може лишатися її задум.

Джерела. Усі DOI звірені через CrossRef 28.07.2026. Rogers, R. (1990). Models of feigned mental illness. Professional Psychology: Research and Practice, 21(3), 182–188. DOI: 10.1037/0735-7028.21.3.182 · Rogers, R., Kropp, P. R., Bagby, R. M., & Dickens, S. E. (1992). Faking specific disorders: SIRS. Journal of Clinical Psychology, 48(5), 643–648 · Rogers, R., Bagby, R. M., & Chakraborty, D. (1993). Feigning schizophrenic disorders on the MMPI-2. Journal of Personality Assessment, 60(2), 215–226. DOI: 10.1207/s15327752jpa6002_1 · Rogers, R., Correa, A. A., & Ryan-Jones, L. D. (2024). Forensic Assessments of Racial-Ethnic Differences in Genuine and Malingered Psychotic Presentations. Journal of the American Academy of Psychiatry and the Law, 52(2), 216–224. DOI: 10.29158/JAAPL.240007-24 · Bagby, R. M., Rogers, R., Buis, T., & Kalemba, V. (1994). Malingered and Defensive Response Styles on the MMPI-2. Assessment, 1(1), 31–38. DOI: 10.1177/1073191194001001005 · Bagby, R. M., Rogers, R., Buis, T., et al. (1997). Detecting Feigned Depression and Schizophrenia on the MMPI-2. Journal of Personality Assessment, 68(3), 650–664. DOI: 10.1207/s15327752jpa6803_11 · Bagby, R. M., Nicholson, R. A., Bacchiochi, J. R., Ryder, A. G., & Bury, A. S. (2002). The Predictive Capacity of the MMPI-2 and PAI Validity Scales. Journal of Personality Assessment, 78(1), 69–86. DOI: 10.1207/S15327752JPA7801_05 · Jelicic, M., Hessels, A., & Merckelbach, H. (2006). Detection of Feigned Psychosis with the SIMS. Journal of Psychopathology and Behavioral Assessment, 28(1), 19–22. DOI: 10.1007/s10862-006-4535-0 · Jelicic, M., Peters, M. J. V., Leckie, V., & Merckelbach, H. (2007). Basic knowledge of psychopathology does not undermine the efficacy of the SIMS. Netherlands Journal of Psychology, 63(3), 98–101. DOI: 10.1007/BF03061071 · Jelicic, M., van Gaal, M., & Peters, M. J. V. (2013). Expert Knowledge Doesn’t Help. Journal of Experimental Psychopathology, 4(1), 38–45. DOI: 10.5127/jep.022411 · Peters, M. J. V., Jelicic, M., Moritz, S., Hauschildt, M., & Jelinek, L. (2013). Assessing the Boundaries of Symptom Over-Reporting in a Clinical Schizophrenia Sample. Journal of Experimental Psychopathology, 4(1), 64–77. DOI: 10.5127/jep.023811 · Netter, B. E. C., & Viglione, D. J. Jr. (1994). An Empirical Study of Malingering Schizophrenia on the Rorschach. Journal of Personality Assessment, 62(1), 45–57. DOI: 10.1207/s15327752jpa6201_5 · Winters, C. L., Giromini, L., Crawford, T. J., Ales, F., Viglione, D. J., & Warmelink, L. (2021). An Inventory of Problems–29 study investigating feigned schizophrenia. Psychiatry, Psychology and Law, 28(2), 235–254. DOI: 10.1080/13218719.2020.1767720 · Banovic, I., Filippi, F., Viglione, D. J., et al. (2022). Detecting Coached Feigning of Schizophrenia with the IOP-29 and IOP-M. International Journal of Forensic Mental Health, 21(1), 37–53. DOI: 10.1080/14999013.2021.1906798 · Ales, F., Giromini, L., Warmelink, L., Polden, M., Wilcockson, T., Kelly, C., Winters, C., & Zennaro, A. (2023). On the Use of Eye Movements in Symptom Validity Assessment of Feigned Schizophrenia. Psychological Injury and Law, 16(1), 83–97. DOI: 10.1007/s12207-022-09462-0

Наочний приклад

Приклад саме для тебе

Пройди тест профілю і розкажи про свій досвід — ШІ створить наочний приклад до уроку «Хто у світі досліджує вдаване божевілля» саме для тебе: з твоєї галузі, під твій стиль навчання.

Пройти тест профілю →
Чи був корисний цей урок?