Право: симуляція в КК України (ст. 409, 335, 358, 384) та в кримінальній експертизі
Право: симуляція в КК України (ст. 409, 335, 358, 384) та в кримінальній експертизі
Право — друга дисципліна, що має справу з фугітивністю напряму. Для правової науки симуляція — не нейтральна етична категорія, а потенційний склад злочину або принаймні спосіб його вчинення. Цей розділ показує точне місце, яке симуляція хвороби займає в чинному Кримінальному кодексі України, а також практичні методики, за якими слідчі та судові експерти розпізнають симулянтів.
У Кримінальному кодексі України симулятивна поведінка може кваліфікуватися або як самостійне діяння, або як спосіб вчинення іншого злочину. Розглянемо нормативний зміст ключових положень ККУ.
Стаття 409. Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом
Це єдина стаття, де симуляція хвороби фігурує як ознака самостійного діяння — для діючих військовослужбовців.
- Ухилення військовослужбовця від несення обов'язків військової служби шляхом самокалічення або шляхом симуляції хвороби, підроблення документів чи іншого обману — карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.
- Відмова від несення обов'язків військової служби — карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
- Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, — караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
- Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, — караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років. (Верховна Рада України, 2001, ст. 409.)
Стаття 335. Ухилення від призову на строкову військову службу
Ухилення від призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу — карається обмеженням волі на строк до трьох років. Спосіб вчинення злочину, передбаченого ст. 335, може бути різним, але визначення конкретного способу має значення для правильного визначення моменту закінчення злочину. Вказані дії можуть полягати в самокаліченні, симуляції хвороби (Верховна Рада України, 2001, ст. 335).

Стаття 358. Підроблення документів, печаток, штампів та бланків
Підроблення посвідчення або іншого офіційного документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, нотаріусом, державним реєстратором, суб'єктом державної реєстрації прав, особою, яка уповноважена на виконання функцій держави щодо реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань, державним виконавцем, приватним виконавцем, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його підроблювачем чи іншою особою або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут — караються штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційним наглядом на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк (Верховна Рада України, 2001, ст. 358).
Стаття 384. Введення в оману суду або іншого уповноваженого органу
Завідомо неправдиве показання свідка, потерпілого, завідомо неправдивий висновок експерта, спеціаліста, складені для надання або надані органу, що здійснює досудове розслідування, виконавче провадження, суду, Вищій раді правосуддя, тимчасовій слідчій чи спеціальній тимчасовій слідчій комісії Верховної Ради України, подання завідомо недостовірних або підроблених доказів, завідомо неправдивий звіт оцінювача про оцінку майна, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих випадках, — караються виправними роботами на строк до двох років або пробаційним наглядом на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк (Верховна Рада України, 2001, ст. 384).
Коментар: ознаки складу кримінального правопорушення
Кримінальна відповідальність ґрунтується на наявності ознак конкретного складу кримінального правопорушення: діяння повинне містити всі ознаки, передбачені відповідною статтею КК.
- «Симуляція хвороби» як самостійна ознака є лише в ст. 409, тобто винятково для діючих військових.
- В інших випадках симуляція — це спосіб вчинити інший злочин (ухилитись, обдурити суд, провернути шахрайство). Тому й «підтягуються» статті про ухилення, підробку, шахрайство тощо.
- Якщо ти просто грав божевільного без довідок і без правових наслідків — правоохоронцю нічого інкримінувати: нема предмета злочину.
Це важливий висновок для розуміння етичного простору фугітивності: сама по собі гра в безумного — це не злочин. Юродивий може ходити вулицями, дивно поводитися, плакати на похороні, реготати в церкві — і Кримінальний кодекс залишається до нього нейтральним. Право починається лише там, де симуляція перетинається з документом, обов'язком, грошима, ухиленням від відповідальності.
Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань
У Правилах внутрішнього розпорядку установ виконання покарань зазначено, що у разі переведення засуджених із ДІЗО чи карцерів до медичних закладів з причин, не пов'язаних із їх неправомірними діями, час перебування у цих закладах зараховується до строку відбування стягнення. Якщо ж переведення здійснюється у зв'язку з членоушкодженням або симуляцією хвороби, строк не зараховується (Міністерство юстиції України, 2018, розд. XXI).
Агравація і дисимуляція
У цьому контексті доцільно згадати два споріднені поняття:
- Агравація — свідоме або підсвідоме перебільшення симптомів хвороби, що може мати адаптивний або маніпулятивний характер (American Psychiatric Association, 2013).
- Дисимуляція — цілеспрямоване приховування симптомів з метою уникнення психіатричного діагнозу чи соціальних наслідків.
Якщо симуляція — це гра «у хворобу», а агравація — її посилення, то дисимуляція — гра у здоровя. Усі три явища потрапляють у спектр фугітивності й вимагають окремих методик розпізнавання.
Як зазначає С. Лозова (2017), питання виявлення симуляції під час допиту вимагає особливої фахової підготовки слідчого.
Як слідчий може розпізнати симуляцію психічних розладів (за Лозовою, 2017)
Практичні тези та головні думки про те, як слідчий може розпізнати симуляцію психічних розладів за текстом С. Лозової.
Ключові тези:
- Мета симуляції: уникнення кримінальної відповідальності або пом'якшення покарання.
- Коли симулюють найбільше: під час затримання, оголошення підозри, передачі справи в суд, на судових засіданнях.
- Типи симуляції:
- Попередня (до злочину) — щоб створити ілюзію психічної хвороби.
- Під час злочину — приховати справжні мотиви.
- Після злочину — для самозахисту (найчастіший випадок).
- Підготовка до виявлення симуляції:
- Вивчення особистості підозрюваного ще до допиту.
- Аналіз матеріалів справи: жорстокість злочину, дані про облік у психдиспансерах, інформація від свідків.
- Методи на допиті:
- Спостереження за поведінкою.
- Бесіда із застосуванням психологічних технік.
- Виклик фахівців-психологів чи психіатрів для оцінки мислення, пам'яті, емоцій.
Як виявити ознаки симуляції:
- Симулянт часто демонстративно наголошує на своїй «хворобі».
- Невідповідності у поведінці та свідченнях (плутанина, суперечності).
- Карикатурність симптомів:
- підробні галюцинації описуються однаковими словами;
- імітація депресії: монотонність, повільні рухи, демонстративні відмови від їжі, «спроби суїциду»;
- наявність несумісних симптомів різних хвороб.
- При імітації ступору або аутизму: зручна поза, напружене обличчя, емоційна реакція на згадку про неприємності (почервоніння, злиться).
- Помилкове зображення провалів пам'яті — неприродне, театральне забування деталей, що легко перевіряються питаннями.
Додаткові рекомендації:
- Якщо є сумніви — обов'язково направити на судово-психіатричну експертизу (краще стаціонарну).
- Динамічне спостереження в стаціонарі дозволяє розкрити штучність порушень.

Встановлення і превенція симуляції обвинуваченим (Бурбело, 2009)
Проблему симуляції під час досудового слідства розглядав Бурбело (2009). Ключові тези про розпізнавання симуляції.
1. Що таке симуляція:
- Юридично: навмисний обман — пред'явлення неіснуючих симптомів або перебільшення справжніх.
- Медично: скарги та симптоми вигаданого захворювання.
- Симулянти зазвичай є психічно здоровими особами, які переслідують певну вигоду.
2. Основні типи симуляції:
- Умисна симуляція: свідома імітація симптомів для досягнення мети.
- Патологічна симуляція: симуляція, зумовлена реальними психічними відхиленнями, наприклад, істерією.
3. Коли і навіщо симулюють:
- Для уникнення кримінальної відповідальності (стаття 84 КК України).
- Для пом'якшення покарання (статті 66, 69, 74 КК України).
- Для відстрочки слідства або судового розгляду.
- Через бажання перебувати в умовах психіатричної лікарні, які є комфортнішими, ніж у в'язниці.
4. Практичні методи розпізнавання симуляції.
Підготовка:
- Збір медичних документів (історії хвороб, облік у психоневрологічних чи наркологічних диспансерах).
- Отримання характеристик з місця навчання, роботи, служби.
- Аналіз психологічного профілю.
- Отримання свідчень свідків і потерпілих.
Під час спостереження:
- Порівняння симптомів: симулянти часто імітують несумісні симптоми різних хвороб.
- Виявлення розбіжностей у поведінці: симптоми нестабільні, суперечливі.
- Оцінка стомлюваності: здорові особи швидко виснажуються від тривалої імітації симптомів.
- Оцінка поведінки підозрюваного: штучні провали пам'яті, демонстрація галюцинацій, акцентовано емоційна або театральна поведінка.
За допомогою експертизи:
- Призначення судово-психіатричної експертизи з перевагою стаціонарного обстеження.
- Систематичне спостереження і фіксація симптомів, їх суперечностей.
5. Типові помилки симулянтів:
- Імітація несумісних симптомів.
- Груба, надмірно виразна демонстрація «хвороби».

- Недовге утримання симулюючої поведінки через фізичну втому.
- Надмірно демонстративна емоційність.
Підсумок: межі юридичної рамки
Право — найбільш «грубий» інструмент серед усіх, що мають справу з фугітивністю. Воно не цікавиться нюансами осциляції між іронією і щирістю, не розпізнає рівнів грайливості, не розрізняє Юродивого від Джокера за моральним мотивом. Воно перевіряє ознаки конкретного правопорушення: саме удавання ще не встановлює злочину; документ може бути одним зі способів або доказів, але не обов’язковою умовою.
Це і обмеження, і захист водночас. Обмеження — бо право не вміє побачити Юродивого як Юродивого: для нього він або симулянт (якщо є склад злочину), або не його клієнт (якщо нема). Захист — бо саме така «груба» рамка не дає тоталітарним системам використовувати психіатричну категорію «несимуляції» проти інакодумців. Якщо в поведінці людини немає ознак конкретного злочину — сама дивна поведінка не є підставою для кримінальної відповідальності. У цьому полягає вузька, але важлива зона свободи, де Юродивий може діяти, не побоюючись прокурора.
У наступному розділі ми побачимо, як ту саму поведінку оцінюють чотири різні етичні школи — і чому моральна оцінка набагато складніша за юридичну.
Приклад саме для тебе
Пройди тест профілю і розкажи про свій досвід — ШІ створить наочний приклад до уроку «Право: симуляція в КК України (ст. 409, 335, 358, 384) та в кримінальній експертизі» саме для тебе: з твоєї галузі, під твій стиль навчання.
Пройти тест профілю →