Посібник за книгою «Грати, щоб вижити»
Очима дисциплін › 4.1

Психіатрія: МКХ-11, DSM-5, синдром Мюнхгаузена, симуляція vs. імітація

~22 хв читання
Розділ 14

Психіатрія: МКХ-11, DSM-5, синдром Мюнхгаузена, симуляція vs. імітація

У Частині IV ми переходимо від концептуального ядра до того, як «вдаване божевілля» бачать конкретні дисципліни. Психіатрія — перша і найочевидніша з них: вона має справу з удаванням як з клінічною проблемою, що потребує діагностики, диференціації та класифікації. У цьому розділі ми розглянемо повну психіатричну номенклатуру — МКХ-11 та DSM-5 — щодо симуляції, імітаційних розладів і синдрому Мюнхгаузена, а також тонку диференційну діагностику зі схожими станами.

Поняття вдаваного божевілля, або симуляції психічних розладів, має довгу історію в клінічній психіатрії, судовій експертизі та кримінальному праві. З розвитком сучасної психіатричної номенклатури з'явилася необхідність у чітких критеріях для диференціації між справжніми розладами та свідомим обманом. У Міжнародній класифікації хвороб 11-го перегляду (МКХ-11), розробленій Всесвітньою організацією охорони здоров'я, чітко окреслено категорії, що стосуються симульованої або інсценованої симптоматики — зокрема, усвідомлена симуляція (QC30) та імітаційні розлади (6D50, 6D51). Включення таких понять, як Синдром Мюнхгаузена, засвідчує важливість диференційної діагностики між дезадаптивними копінг-стратегіями, вторинною вигодою та патологічною потребою перебувати в ролі пацієнта.

QC30. Усвідомлена симуляція (МКХ-11)

Симуляція захворювання — це імітація, навмисне створення або значне перебільшення фізичних чи психологічних симптомів або навмисне неправильне віднесення справжніх симптомів до непов'язаної події чи серії подій, якщо це спеціально мотивоване зовнішніми стимулами або винагородами, такими як:

  • ухилення від виконання службових обов'язків чи роботи;
  • пом'якшення покарання;
  • отримання препаратів чи лікарських засобів;
  • отримання незаслуженої винагороди, такої як компенсація по інвалідності чи відшкодування особистої шкоди.
Живописна інфографіка: У клінічному огляді перелічено зовнішні вигоди, заради яких може відбуватися симуляція.
У клінічному огляді перелічено зовнішні вигоди, заради яких може відбуватися симуляція.

6D50, 6D51. Імітовані розлади (МКХ-11)

Імітовані розлади характеризуються умисним удаванням, фальсифікуванням, провокуванням або агравуванням соматичних, психологічних, поведінкових проявів і симптомів або травм у себе чи в іншої особи, частіше у своєї дитини, що підтверджується встановленим фактом підробки. Цьому може передувати реальний розлад або захворювання, але особа навмисно агравує існуючі симптоми або додатково імітує чи провокує нові.

Особи з Імітованим розладом звертаються за медичною допомогою або іншим чином заявляють про наявність захворювання, травми чи порушень у себе або в іншої особи на основі симульованих, імітованих або спровокованих хворобливих проявів. Обманна поведінка мотивується різними цілями, а не лише виключно очевидними зовнішніми винагородами (такими, як отримання виплат по непрацездатності або ухилення від кримінального переслідування). У цьому полягає відмінність від Симуляції, при якій така поведінка мотивована виключно очевидними зовнішніми винагородами або заохоченнями.

6D51. Імітований розлад стосовно іншої особи

Імітований розлад стосовно іншої особи характеризується фальсифікуванням або провокуванням соматичних, психологічних, поведінкових проявів і симптомів або травм в іншої людини, найчастіше у своєї дитини, що підтверджується встановленим фактом підробки. Якщо в іншої особи наявний попередній розлад або захворювання, присутні в неї симптоми навмисно агравуються або додатково підтримуються чи провокуються нові.

Особа звертається за медичною допомогою для іншої особи або іншим чином заявляє про наявність у тієї захворювання, травми чи порушень на основі симульованих, фальсифікованих або спровокованих хворобливих проявів. Обманна поведінка мотивується різними цілями, а не лише виключно очевидними зовнішніми винагородами (такими, як отримання виплат по непрацездатності або ухилення від кримінального переслідування за жорстоке поводження з дітьми чи людьми похилого віку).

Примітка щодо кодування: діагноз «уявний розлад, що нав'язується іншому» встановлюється особі, яка симулює, фальсифікує або викликає симптоми в іншої людини, а не людині, яка представлена як така, що має симптоми. Інколи особа викликає або фальсифікує симптоми у домашньої тварини, а не в іншої людини.

Два різні дорослі: один створює хибну картину на аркушах, інший є об’єктом цього представлення.
Книжкова примітка розрізняє особу, що фальсифікує прояви, та людину, яку представляють як таку, що має симптоми.

6D50. Імітований розлад стосовно себе

Імітований розлад стосовно себе характеризується удаванням, фальсифікуванням або провокуванням у себе соматичних, психологічних, поведінкових проявів і симптомів або травм, що підтверджується встановленим фактом підробки. Якщо наявний попередній розлад або захворювання, існуючі симптоми навмисно агравуються або додатково імітуються чи провокуються нові прояви. Особа звертається за медичною допомогою або іншим чином заявляє про наявність у себе захворювання, травми чи порушень на основі удаваних, фальсифікованих або спровокованих хворобливих проявів. Обманна поведінка мотивується різними цілями, а не лише виключно очевидними зовнішніми винагородами.

Включення: Синдром Мюнхгаузена.

Монети та лікарняне ліжко представляють зовнішню вигоду й потребу в ролі пацієнта.
Зовнішні стимули й потреба перебувати в ролі пацієнта — дві теми книжкового огляду.

Синдром Мюнхгаузена

За визначенням, синдром Мюнхгаузена — це «психічний розлад, що проявляється в навмисному удаванні, перебільшенні або штучному викликанні симптомів хвороби чи травми з метою пройти діагностичні обстеження, госпіталізацію або отримати медичне чи хірургічне лікування; також відомий як штучний розлад, нав'язаний самому собі».

Синдром Мюнхгаузена — тяжка й хронічна форма штучного розладу, що характеризується багаторазовим і детальним вигадуванням клінічно переконливих фізичних симптомів та фальсифікацією медичного й соціального анамнезу. Супутніми ознаками є «паломництво» пацієнта між різними лікарнями та повторні госпіталізації; нерідко на тілі можна побачити численні рубці від попередніх (непотрібних) діагностичних чи хірургічних втручань. Головний мотив пацієнта — психологічна потреба перебувати в ролі хворого.

Походження назви: барон Карл Фрідріх Йєронім фон Мюнхгаузен (1720–1797) — німецький солдат-авантюрист, відомий своїми фантастичними оповідями, але самим цим розладом не страждав.

Мюнхгаузен у бордовому камзолі жестикулює біля каміна, а двоє слухачів захоплено слухають.
Мюнхгаузен захоплює слухачів черговою небилицею.

DSM-5: F68.10 і F68.A — розлад удаваної хвороби

Поряд із міжнародною класифікацією МКХ-11, вагоме значення для психодіагностики вдаваних психічних розладів має Діагностичний і статистичний посібник з психічних розладів (DSM-5), розроблений Американською психіатричною асоціацією (American Psychiatric Association, 2013). У DSM-5 представлено низку діагностичних категорій, що дозволяють клініцистам відмежовувати розлад удаваної хвороби (factitious disorder) від симуляції (malingering), а також від функціональних, соматоформних, дисоціативних і психотичних розладів. Ключовою ознакою розладу удаваної хвороби є наявність свідомої фальсифікації симптомів за відсутності зовнішньої вигоди, що відрізняє його від симуляції, в якій поведінка мотивована чітко ідентифікованими вторинними стимулами.

F68.10. Розлад удаваної хвороби, нав'язуваний собі. Діагностичні критерії:

  • A. Фальсифікація фізичних або психологічних ознак чи симптомів, або індукція ушкодження чи захворювання, пов'язані з ідентифікованою оманою.
  • B. Індивід представляє себе іншим як хворий, ослаблений або травмований.
  • C. Обманна поведінка є очевидною навіть за відсутності явних зовнішніх винагород.
  • D. Поведінка не пояснюється краще іншим психічним розладом, таким як маячний розлад або інший психотичний розлад.

Специфікувати: поодинокий епізод / повторювані епізоди (два або більше випадки фальсифікації хвороби та/або індукції ушкодження).

F68.A. Розлад удаваної хвороби, нав'язуваний іншому (раніше Розлад удаваної хвороби за дорученням). Діагностичні критерії:

  • A. Фальсифікація фізичних або психологічних ознак чи симптомів, або індукція ушкодження чи захворювання в іншої особи, пов'язані з ідентифікованою оманою.
  • B. Індивід представляє іншу особу (жертву) оточуючим як хвору, ослаблену або травмовану.
  • C. Обманна поведінка є очевидною навіть за відсутності явних зовнішніх винагород.
  • D. Поведінка не пояснюється краще іншим психічним розладом.

Примітка: Цей діагноз отримує виконавець, а не жертва. Специфікувати: поодинокий епізод / повторювані епізоди.

Процедури реєстрації

Коли індивід фальсифікує хворобу в іншої особи (наприклад, діти, дорослі, домашні тварини), встановлюється діагноз «розлад удаваної хвороби, нав'язуваний іншому». Діагноз отримує виконавець, а не жертва. Жертві може бути встановлено діагноз насильства (наприклад, T74.12X; див. розділ «Інші стани, що можуть бути у фокусі клінічної уваги»). Якщо індивід із розладом удаваної хвороби, нав'язуваним іншому, також обманливо репрезентував власну хворобу чи травму, може бути діагностовано одночасно розлад удаваної хвороби, нав'язуваний собі, та нав'язуваний іншому.

Одна чи дві особи?: Стосовно себе; Одна особа — дві ролі; Стосовно іншого; Виконавець; Представлена як хвора особа; Діагноз отримує виконавець
Одна чи дві особи?

Діагностичні особливості

Важливою характеристикою розладу удаваної хвороби є фальсифікація медичних або психологічних ознак і симптомів в індивіда або інших осіб, що асоціюються з ідентифікованою деструктивною оманою. Суб'єкти з розладом удаваної хвороби можуть також шукати лікування для себе або іншої особи після індукції травми чи захворювання. Діагностика вимагає демонстрації того, що індивід вдається до прихованих дій задля викривлення, симуляції або спричинення ознак чи симптомів хвороби або ушкодження навіть за відсутності очевидних зовнішніх винагород. Діагностика розладу удаваної хвороби підкреслює об'єктивну ідентифікацію фальсифікації ознак і симптомів захворювання, а не індивідуальні мотивації фальсифікатора.

Методи фальсифікації хвороби можуть включати перебільшення, фабрикацію, симуляцію та індукцію. Хоча наявний медичний стан може бути присутнім, обманна поведінка або індукція ушкодження, асоційовані з оманою, спричиняють те, що інші сприймають таких індивідів (або, у випадку розладу удаваної хвороби, нав'язуваного іншому, жертву) як більш хворих або ослаблених, і це може призвести до надмірного клінічного втручання.

Індивіди з розладом удаваної хвороби можуть, наприклад:

  • повідомляти про почуття депресії та суїцидальні думки чи поведінку після смерті подружжя, незважаючи на те, що смерть не відбулася або індивід не має подружжя;
  • обманливо повідомляти про епізоди неврологічних симптомів (наприклад, судоми, запаморочення або втрату свідомості);
  • маніпулювати лабораторним тестом (наприклад, додаючи кров до сечі), щоб неправдиво вказати на аномалію;
  • фальсифікувати медичні записи, щоб вказати на захворювання;
  • вживати речовину (наприклад, інсулін або варфарин), щоб викликати аномальний лабораторний результат або захворювання;
  • або фізично травмувати себе чи викликати захворювання в себе або іншої особи (наприклад, шляхом ін'єкції фекального матеріалу для виникнення абсцесу або індукції сепсису).

Хоча індивіди з розладом удаваної хвороби найчастіше звертаються до медичних працівників для лікування своїх удаваних симптомів, деякі індивіди з розладом удаваної хвороби вирішують вводити в оману членів спільноти особисто або онлайн щодо хвороби чи травми, не обов'язково взаємодіючи з медичними працівниками.

Удавана хвороба може постати у зверненні до медиків або в особистій чи онлайн-спільноті.
Удавана хвороба може постати у зверненні до медиків або в особистій чи онлайн-спільноті.

Асоційовані особливості

Індивіди з розладом удаваної хвороби, нав'язуваним собі, або розладом удаваної хвороби, нав'язуваним іншому, знаходяться під ризиком переживання значного психологічного дистресу або функціонального порушення, спричиняючи шкоду собі та іншим. Родина, друзі, духовні лідери та медичні працівники також часто зазнають негативного впливу від їхньої поведінки (наприклад, присвячений час, увага та ресурси на надання медичної допомоги та емоційної підтримки фальсифікатору). Індивіди з розладом удаваної хвороби, нав'язуваним іншому, іноді неправдиво стверджують про наявність освітніх дефіцитів або інвалідності у своїх дітей, для яких вони вимагають особливої уваги, часто створюючи значні незручності для освітніх працівників.

У той час як деякі аспекти розладів удаваної хвороби можуть представляти кримінальну поведінку (наприклад, розлад удаваної хвороби, нав'язуваний іншому, де дії батьків представляють насильство та жорстоке поводження з дитиною), така кримінальна поведінка та психічне захворювання не є взаємовиключними. Більше того, такі поведінки, включаючи індукцію ушкодження або захворювання, асоціюються з обманом.

Поширеність, перебіг, статеві особливості

Поширеність розладу удаваної хвороби невідома, імовірно, через роль обману в цій популяції. Подальше ускладнення зусиль з визначення поширеності полягає в тому, що медичні працівники рідко реєструють діагноз, навіть у розпізнаних випадках. Базуючись на дослідженні загальногоспітальних стаціонарних пацієнтів у Сполучених Штатах, направлених на психіатричну консультацію, оцінюється, що майже 1% мають презентації, які відповідають критеріям розладу удаваної хвороби. Розлад удаваної хвороби, нав'язуваний собі або іншому, зустрічається частіше в закладах третинної допомоги, ніж у закладах первинної допомоги.

Перебіг розладу удаваної хвороби зазвичай представлений як епізодичний із періодичними загостреннями. Поодинокі епізоди та епізоди, що характеризуються як персистуючі та невідступні, є менш поширеними. Початок зазвичай припадає на ранній дорослий вік, часто після госпіталізації через медичний стан або психічний розлад. При нав'язуванні іншому, розлад може початися після госпіталізації дитини індивіда або іншої залежної особи. В індивідів з рецидивуючими епізодами фальсифікації ознак і симптомів захворювання та/або індукції ушкодження, ця модель послідовних обманних контактів з медичним персоналом, включаючи госпіталізації, може стати довічною.

Статево та ґендерно пов'язані особливості: хоча поширеність невідома, об'єднаний аналіз усіх серій випадків і досліджень виявляє, що дві третини індивідів з розладом удаваної хвороби становлять жінки та одна третина — чоловіки.

Живописна інфографіка: Огляд описує поодинокі епізоди й повторювані контакти з медичним персоналом.
Огляд описує поодинокі епізоди й повторювані контакти з медичним персоналом.

Z76.5. Малінгеринг (Симуляція)

Основною ознакою симуляції є навмисне продукування фальшивих або значно перебільшених фізичних чи психологічних симптомів, що мотивоване зовнішніми стимулами, такими як уникнення військової служби, уникнення роботи, отримання фінансової компенсації, уникнення кримінального переслідування або отримання наркотичних речовин. За певних обставин симуляція може представляти адаптивну поведінку — наприклад, удавання хвороби під час перебування в полоні у військовий час.

Симуляцію слід серйозно розглядати за наявності будь-якої комбінації таких ознак:

  1. Медико-юридичний контекст презентації (наприклад, особа направлена адвокатом до клініциста для обстеження, або особа самостійно звертається під час судового процесу чи кримінальних звинувачень).
  2. Значна невідповідність між заявленим стресом чи непрацездатністю та об'єктивними даними і спостереженнями.
  3. Відсутність співпраці під час діагностичного оцінювання та дотримання призначеного режиму лікування.
  4. Наявність антисоціального розладу особистості.

Симуляція відрізняється від розладу удаваної хвороби тим, що мотивацією для створення симптомів при симуляції є зовнішня вигода, тоді як при розладі удаваної хвороби фальсифікація хвороби не повністю пояснюється зовнішніми винагородами. Симуляція відрізняється від функціонального неврологічного симптоматичного розладу (конверсійного розладу) та інших психічних розладів, пов'язаних із соматичними симптомами, через навмисне створення симптомів та наявність очевидних зовнішніх вигод, пов'язаних із цим. Дефінітивні докази фальсифікації (такі як чіткі свідчення того, що втрата функції наявна під час обстеження, але відсутня в домашніх умовах) можуть свідчити про діагноз розладу удаваної хвороби, якщо очевидною метою індивіда є прийняття ролі хворого, або про симуляцію, якщо метою є отримання винагородження, наприклад, фінансового. Розлад удаваної хвороби та симуляція, однак, не є взаємовиключними. Мотиви в окремому випадку можуть бути множинними та змінюватися залежно від обставин та реакцій інших.

Нитки зовнішньої винагороди та ролі хворого переплітаються у змінний вузол мотивів.
Розділ наголошує: мотиви можуть бути множинними й змінюватися залежно від обставин та реакцій інших.

Диференційна діагностика

Обман з метою уникнення юридичної відповідальності. Особи, які здійснюють догляд та вдаються до неправдивих тверджень стосовно ушкоджень від жорстокого поводження у підопічних виключно задля власного захисту від юридичної відповідальності, не діагностуються із розладом удаваної хвороби, нав'язуваним іншому, оскільки захист від відповідальності є зовнішньою винагородою (Критерій C, обманна поведінка є очевидною навіть за відсутності явних зовнішніх винагород). Такі особи, які, за результатами спостереження, аналізу медичної документації та/або інтерв'ю з іншими, демонструють більш екстенсивну брехню, ніж це необхідно для безпосереднього самозахисту, діагностуються із розладом удаваної хвороби, нав'язуваним іншому.

Соматичний симптоматичний та споріднені розлади. У контексті соматичного симптоматичного розладу та тривожного розладу, пов'язаного з пошуком медичної допомоги (care-seeking type of illness anxiety disorder), може спостерігатися надмірна увага та пошук лікування щодо сприйманих медичних проблем, однак відсутні докази того, що індивід надає неправдиву інформацію або поводиться обманливо.

F44.4–F44.7. Функціональний неврологічний симптоматичний розлад (конверсійний розлад). Характеризується неврологічними симптомами, що є несумісними з неврологічною патофізіологією, і симптомами, які справді переживаються й не є навмисно продукованими (тобто не симульованими). Однак переконливі докази симуляції (наприклад, виражена невідповідність між повідомленою та спостережуваною повсякденною активністю) свідчитимуть на користь симуляції, якщо очевидною метою індивіда є отримання зовнішньої винагороди, або розладу удаваної хвороби за відсутності такої винагороди.

F45.1. Соматичний симптоматичний розлад. При розладі удаваної хвороби та симуляції індивіди презентують себе як хворих або ослаблених, проте фальсифікують наявні фізичні ознаки та симптоми з наміром ввести в оману. Натомість, симптоми соматичного симптоматичного розладу не є симульованими або самоіндукованими, і ці індивіди автентично та серйозно страждають від своїх соматичних скарг. Сутнісною характеристикою соматичного симптоматичного розладу є наявність одного або кількох соматичних симптомів, що спричиняють страждання або порушують повсякденне функціонування, та надмірних думок, почуттів або поведінки, пов’язаних із цими симптомами чи занепокоєнням щодо здоров’я. У DSM-5 розлад удаваної хвороби включений до групи соматичних симптоматичних і споріднених розладів. Інший уточнений соматичний симптоматичний та споріднений розлад і неуточнений соматичний симптоматичний та споріднений розлад включають стани, для яких деякі, але не всі критерії соматичного симптоматичного розладу або тривожного розладу, пов'язаного зі здоров'ям, виконуються, а також псевдоцієзис.

Схожі скарги, різні механізми: Соматичні / конверсійні симптоми; Симптоми переживаються; Симуляція / розлад удаваної хвороби; Навмисна фальсифікація; Можуть співіснувати
Схожі скарги, різні механізми

Межовий розлад особистості. Навмисне фізичне самоушкодження за відсутності суїцидальних намірів може також відбуватися у зв'язку з іншими психічними розладами, такими як межовий розлад особистості. Розлад удаваної хвороби вимагає, щоб індукція ушкодження відбувалася у зв'язку з обманом.

Медичний стан або психічний розлад, не пов'язаний з навмисною фальсифікацією симптомів. Презентація ознак та симптомів захворювання, що не відповідають ідентифікованому медичному стану або психічному розладу, підвищує ймовірність наявності розладу удаваної хвороби. Проте діагностика розладу удаваної хвороби не виключає наявності справжнього медичного стану або психічного розладу, оскільки коморбідне захворювання часто зустрічається у індивіда разом із розладом удаваної хвороби. Наприклад, індивіди, які можуть маніпулювати рівнями цукру в крові для продукування симптомів, також можуть мати діабет.

Великий або легкий нейрокогнітивний розлад внаслідок травматичного ураження головного мозку. Альтернативні прояви нейрокогнітивних симптомів слід розглядати у випадках, коли тяжкість нейрокогнітивних симптомів та функціональних обмежень не відповідає когнітивним наслідкам, очікуваним після травматичного ураження головного мозку — особливо легкого травматичного ураження головного мозку — та коли нейропсихологічне оцінювання виявляє недостатнє зусилля або є іншим чином невалідним для інтерпретації. За таких обставин слід брати до уваги можливість розладу удаваної хвороби або симуляції (особливо в ситуаціях, коли можуть існувати зовнішні стимули, такі як отримання фінансової компенсації).

Легкий нейрокогнітивний розлад. При виникненні когнітивних втрат у період від юності до середнього віку, індивіди та їхні сім'ї, з високою ймовірністю, шукатимуть медичної допомоги. Нейрокогнітивні розлади зазвичай найлегше ідентифікуються у молодшому віці, хоча в деяких контекстах можуть виникати питання щодо симуляції або розладу удаваної хвороби.

Диференціація делірію та інших психопатологічних станів

У контексті клінічної психодіагностики особливої уваги потребує диференціація делірію від низки психопатологічних станів зі схожою симптоматикою. Ґрунтуючись на теоретико-методологічному аналізі, можемо констатувати, що делірій, який характеризується яскравими галюцинаціями, маяченням, мовленнєвими порушеннями та збудженням, потребує диференціації від короткочасного психотичного розладу, шизофренії, шизофреноформного розладу та інших психотичних розладів, а також від маніакальних або депресивних епізодів із психотичними особливостями.

Схожі ознаки — різні пояснення й контексти.
Схожі ознаки — різні пояснення й контексти.

Варто зауважити, що делірій, асоційований зі страхом, тривогою та дисоціативними симптомами, такими як деперсоналізація, необхідно відмежовувати від гострого стресового розладу, який виникає внаслідок впливу надзвичайно травматичної події. Диференціація делірію від зазначених розладів здійснюється на підставі часто атипової симптоматичної презентації при симуляції та розладі удаваної хвороби, а також відсутності іншого медичного стану або речовини, етіологічно пов'язаних із очевидним когнітивним порушенням.

F63.2. Клептоманія

У структурі клінічної диференціації психопатологічних станів клептоманія вимагає відмежування від звичайних актів крадіжки або магазинних крадіжок. Звичайна крадіжка (запланована чи імпульсивна) є свідомою та мотивується корисністю об'єкта або його грошовою вартістю. Деякі особи, особливо підлітки, можуть також красти через виклик, як акт бунту або як ритуал переходу. Діагноз клептоманії не встановлюється, якщо не присутні інші характерні особливості цього розладу. Клептоманія є рідкісним явищем, тоді як магазинна крадіжка — відносно поширеним. У контексті симуляції індивіди можуть імітувати симптоми клептоманії для уникнення кримінального переслідування.

G47.52. Розлад поведінки під час фази швидкого сну

В аспекті психодіагностики розладів сну на особливу увагу заслуговує розлад поведінки під час фази швидкого сну, який слід диференціювати від інших специфічних дисоціативних розладів (зокрема, психогенного дисоціативного розладу, пов'язаного зі сном). На відміну від більшості інших парасомній, які виникають раптово з повільної чи швидкої фази сну, психогенні дисоціативні поведінкові прояви виникають із періоду чітко визначеного стану пильнування під час сну. На відміну від розладу поведінки під час фази швидкого сну, цей стан більш поширений серед молодих жінок.

Варто зазначити, що випадки симуляції, під час яких індивід повідомляє про проблемні рухи уві сні, можуть імітувати клінічні особливості розладу поведінки під час фази швидкого сну, тому полісомнографічна документація є обов'язковою для достовірної діагностики.

G47.51. Порушення пробудження під час повільного сну

У контексті порушень пробудження під час повільного сну значні діагностичні труднощі представляє диференціація від дисоціативної амнезії з дисоціативною фугою. Дисоціативна фуга може бути надзвичайно складною для відмежування від сомнамбулізму. На відміну від усіх інших парасомній, нічна дисоціативна фуга виникає з періоду стану пильнування під час сну, а не раптово зі сну без проміжного пробудження. Анамнез повторного фізичного або сексуального насильства в дитинстві зазвичай присутній (але може бути складним для отримання).

Необхідно також диференціювати від симуляції або іншої добровільної поведінки, які, подібно до дисоціативної фуги, відбуваються під час пильнування.

Сон і пильнування: Фаза швидкого сну; Повільний сон; Дисоціативні прояви — пильнування; Добровільна поведінка — пильнування; Полісомнографічна документація
Сон і пильнування

F50.82. Уникаючий/обмежувальний розлад прийому їжі

У сфері диференційної діагностики уникаючого/обмежувального розладу прийому їжі важливо відмежування від розладу удаваної хвороби або розладу удаваної хвороби, нав'язуваного іншому. З метою прийняття ролі хворого, деякі індивіди з розладом удаваної хвороби можуть навмисно описувати дієти, які є значно більш обмежувальними, ніж ті, які вони фактично здатні споживати, а також ускладнення такої поведінки, як потреба в ентеральному годуванні або харчових добавках, нездатність переносити нормальний спектр продуктів харчування та/або нездатність нормально брати участь у відповідних вікових ситуаціях, пов'язаних з їжею. Презентація може бути вражаюче драматичною та привабливою, а симптоми, про які повідомляється, непослідовними.

У розладі удаваної хвороби, нав'язуваному іншому, особа, яка здійснює догляд, описує симптоми, сумісні з уникаючим/обмежувальним розладом прийому їжі, та може індукувати фізичні симптоми, такі як відсутність збільшення ваги. Як і при будь-якому діагнозі розладу удаваної хвороби, нав'язуваному іншому, діагноз отримує особа, яка здійснює догляд, а не постраждала особа, і діагноз повинен встановлюватися лише на основі ретельного, всебічного оцінювання постраждалої особи, особи, яка здійснює догляд, та їхньої взаємодії.

F98.3. Піка

У процесі психодіагностики піки (розладу, пов'язаного зі споживанням неїстівних речовин) необхідно відмежування від розладу удаваної хвороби. Деякі індивіди з розладом удаваної хвороби можуть навмисно ковтати сторонні предмети як частину моделі фальсифікації фізичних симптомів. У таких випадках присутній елемент обману, який узгоджується з навмисною індукцією ушкодження або захворювання.

Дисоціативна амнезія та симульована амнезія

Не існує тесту, батареї тестів або набору процедур, які беззаперечно диференціюють дисоціативну амнезію від симульованої амнезії. Симульована амнезія частіше зустрічається в осіб із:

  1. гострою, вираженою дисоціативною амнезією;
  2. фінансовими, сексуальними або юридичними проблемами;
  3. бажанням уникнути стресових обставин;
  4. прагненням здаватися цікавішим пацієнтом;
  5. наміром брати участь у судовому процесі щодо «відновлених спогадів».

Однак дисоціативна амнезія може асоціюватися з тими самими обставинами та співіснувати з навмисною симуляцією. Багато осіб, які симулюють амнезію, зізнаються спонтанно або при конфронтації.

Амнезія: перекриття: Дисоціативна амнезія; Симульована амнезія; Спільні обставини; Можуть співіснувати; Немає беззаперечного тесту
Амнезія: перекриття

F44.81. Дисоціативний розлад ідентичності

Індивіди, які симулюють дисоціативний розлад ідентичності, зазвичай не повідомляють про тонкі симптоми інтрузії, характерні для розладу; натомість вони схильні надмірно повідомляти про симптоми розладу, базовані на медіа, такі як драматична дисоціативна амнезія та мелодраматична зміна поведінки, одночасно недостатньо повідомляючи про менш публічні коморбідні симптоми, такі як депресія.

Індивіди, які симулюють дисоціативний розлад ідентичності, зазвичай відносно не стурбовані або навіть можуть здаватися задоволеними «наявністю» розладу, або можуть просити клініцистів «знайти» травматичні спогади. На відміну від цього, більшість індивідів із справжнім дисоціативним розладом ідентичності соромляться своїх симптомів та приголомшені ними, заперечують діагноз, недостатньо повідомляють про свої симптоми та демонструють мінімізацію та уникнення своєї травматичної історії.

Індивіди, які симулюють симптоми дисоціативного розладу ідентичності, зазвичай створюють обмежені, стереотипні альтернативні ідентичності, з удаваною амнезією, пов'язаною лише з подіями, для яких шукається вигода, з очевидною зміною поведінки та амнезією, які демонструються лише під час спостереження. Вони можуть представляти «повністю добру» ідентичність та «повністю погану» ідентичність у надії на отримання виправдання за злочин.

L98.1. Екскоріаційний розлад (колупання або розчухування шкіри)

Значний інтерес у межах нашого дослідження становить дерматит артефакта (також відомий як «фактичний дерматит») — термін, який використовується в дерматології для позначення медично необґрунтованих, імовірно самоіндукованих шкірних ушкоджень, у створенні яких індивід заперечує свою роль. Випадки, у яких є докази обману з боку індивіда щодо шкірних ушкоджень, можуть бути діагностовані як симуляція (якщо пошкодження шкіри мотивоване зовнішніми стимулами) або розлад удаваної хвороби (якщо пошкодження шкіри відбувається за відсутності очевидних зовнішніх винагород). За відсутності обману, екскоріаційний розлад може бути діагностований за наявності повторних спроб зменшити або припинити пошкодження шкіри.

Живописна інфографіка: Розділ розрізняє опис випадків за наявністю обману та очевидної зовнішньої винагороди.
Розділ розрізняє опис випадків за наявністю обману та очевидної зовнішньої винагороди.

F23. Короткочасний психотичний розлад

Важливим аспектом нашого теоретико-методологічного аналізу є констатація того, що епізод розладу удаваної хвороби з переважно психологічними ознаками та симптомами може мати вигляд короткочасного психотичного розладу, але в таких випадках існують докази того, що симптоми навмисно продукуються. Коли симуляція включає очевидно психотичні симптоми, зазвичай є свідчення того, що хвороба симулюється для досягнення зрозумілої мети.

Підсумок: дві рамки одного явища

Психіатрія дала нам найточнішу класифікаційну сітку для розрізнення різних типів удаваного божевілля. Ключова межа — мотивація:

  • Симуляція (Z76.5, QC30) — мотивована зовнішньою вигодою (гроші, ухилення від обов'язку, медикаменти, пом'якшення покарання).
  • Розлад удаваної хвороби (F68.10, F68.A, 6D50, 6D51) — мотивована психологічною потребою бути в ролі хворого, без явної зовнішньої вигоди. Синдром Мюнхгаузена — хронічна тяжка форма.

У термінах нашого спектра Камінь — Юродивий — Джокер психіатрична класифікація описує переважно зону Джокера (рівень Y), коли гра з ідентичністю стає клінічною патологією. Симуляція як «адаптивна поведінка в полоні» — це межовий випадок, коли утилітарна мотивація може виправдовувати фугітивність (це визнає сам DSM-5). Юродивий же знаходиться поза психіатричною рамкою — бо його гра свідома, етично інтегрована, не патологічна, і не мотивована ні зовнішньою вигодою, ні внутрішньою потребою «бути хворим».

Це принципово важлива межа: фугітивність, як ми її визначаємо у книзі, — це не розлад. Психіатричні діагнози описують її патологічні варіанти, але не вичерпують її. Це нам знадобиться в Розділі 17, коли будемо говорити про психотерапію, що, навпаки, користується фугітивністю як інструментом лікування.

Наочний приклад

Приклад саме для тебе

Пройди тест профілю і розкажи про свій досвід — ШІ створить наочний приклад до уроку «Психіатрія: МКХ-11, DSM-5, синдром Мюнхгаузена, симуляція vs. імітація» саме для тебе: з твоєї галузі, під твій стиль навчання.

Пройти тест профілю →
Чи був корисний цей урок?