Будь-яка книга, яка береться за велику тему, ризикує бути не дочитаною, не доопрацьованою, не остаточно сформульованою. Ця — також. Тому ми не закриваємо її, а лишаємо двері відчиненими.
Куди ми вийшли
Ми пройшли довгий маршрут — від латинського кореня fuga до архетипу Юродивого; від філософської рамки панлудизму та метамодерну до сценічної техніки симуляції; від релігійних патернів до парадоксальної терапії; від Давида до Джокера. Це не була ні чиста наука, ні чиста есеїстика. Це був спосіб думання про межу між справжнім і вдаваним — у часи, коли ця межа стала питанням виживання.
Якщо в книзі є один висновок, який ми просимо забрати з собою, він простий: маска — не зрада. Маска без щирого ядра — зрада. Щирість без рамки — ризик. Жити в обох рамках одразу — мистецтво, якого треба вчитися все життя.
Юродивий — модель, а не вимога
Ми багато й пристрасно говорили про Юродивого. Це не значить, що ми пропонуємо вам ним стати. Юродивий — модель, інструмент думки, орієнтир, у бік якого можна рухатися, коли світ змушує грати, а ви не хочете втратити себе.
Якщо ви впізнали в собі Кам'яну людину — це не вирок. Це інший вибір, інший етос, інша ціна. Кам'яна людина рятується принципом, тоді як Юродивий рятується ритмом. Кам'яний самурай, кантівський деонтолог, стоїк Марк Аврелій, Мерсо Камю — це не «гірша» позиція, ніж юродство. Це інша позиція, з іншими сильними сторонами і іншою крихкістю. Книга радше вчить розпізнавати, де ви стоїте, ніж зобов'язує рухатися кудись іншим.
Якщо ж ви впізнали в собі Джокера — це сигнал зупинитися. Не присуд, але сигнал. Книга докладно описала «Dark Loop» — петлю, з якої не повертаються самостійно. Якщо петля впізнала вас, а не ви її, — це момент звернутися по допомогу, а не вдаватися до самотерапії за нашою книгою.
Перспективи дослідження — куди далі науці
Книга — це призупинка в розмові, не її завершення. Ось основні напрямки, які ми бачимо відкритими.
- Емпіричні. Психодіагностика фугітивності як риси: розробка опитувальника (частково розпочата в дисертації), валідація на різних вибірках, кореляції з іншими психологічними конструктами (грайливість, копінг-стратегії, креативність, толерантність до невизначеності).

- Клінічні. Інтеграція спектра «Камінь — Юродивий — Джокер» у психотерапевтичні протоколи. Парадоксальна терапія Фареллі, парадоксальна інтенція Франкла, парадоксальні приписи Еріксона, психодрама Морено, клоунотерапія — усі вони, по суті, працюють у режимі осциляції. Систематизація цього спільного механізму під єдиною теоретичною рамкою — окреме завдання.
- Культурологічні. Фугітивність як ключ до сучасної української пост-окупаційної травми: люди, що вижили в окупації, мають інтенсивний досвід вимушеної фугітивності — це окрема глибока тема, з якою ще доведеться працювати.
- Освітні. Ігрова компетентність — і фугітивність як один з її компонентів — як шкільна та університетська навичка XXI століття. Школа в Україні зараз учить упоратися з фронтом, інформаційною війною, цифровими симуляціями, і їй потрібен мовний інструментарій для розмови про це.
- Лінгвістичні. Спостереження за тим, як термін «фугітивність» приживатиметься (чи не приживатиметься) в українському науковому дискурсі. Це окремий експеримент.
- Етичні. Найскладніша зона. Де закінчується баланс і починається Dark Loop. Які етичні кодекси можливі для професій, що базуються на фугітивності (актор, переговірник, психотерапевт, розвідник). Чи можна вчити «грати, щоб вижити», не вчивши заодно «грати, щоб панувати».

Чого ми свідомо не зробили
Заради чесності перерахуємо межі цієї книги — те, що залишилося поза нею:
- Ми не зробили повного огляду літератури про юродство — це окрема багатотомна задача (від Лихачова й Панченка до сучасних богословських дисертацій).
- Ми не зробили міжкультурного порівняння Юродивого з ісламським суфієм-маламаті, дзен-божевільним, єврейським шлеміелем, африканським трикстером — це геніальна тема для окремої монографії, не для нашої.
- Ми не дали клінічних протоколів терапії з використанням спектра. Це — справа професійної спільноти, не есеїста.
- Ми не дали остаточної відповіді на питання межі між мистецтвом, психотерапією та маніпуляцією. Бо її, чесно кажучи, немає. Є лише особиста відповідальність кожного, хто береться за ці інструменти.
Куди далі — для вас, читачу
Якщо ця книга вас торкнула — повертайтеся до неї. Друге, третє, четверте читання дає інше — як і всі книги, побудовані за принципом осциляції. Перший раз ви бачите тезу. Другий — антитезу. Третій — рух між ними. Це і є метамодерне читання книги про метамодерн.
Якщо вам важливо продовжити розмову — пишіть. Ми відкриті до запитань, заперечень, доповнень. Найкраща книга про фугітивність — та, яку ви напишете самі своїми життєвими вибором, своєю терапевтичною практикою, своєю сценічною роботою, своєю науковою статтею-критикою. Ця книга — лише запрошення до такої письменності.
Як росла ця теорія
Досі ми писали так, ніби за книгою стоїть готова, узгоджена концепція. Це було б неправдою, і ця частина післямови існує, щоб її сказати.
Термін «фугітивність» народився з подвійного перекладу. Японські психологи, будуючи свою версію «Великої п'ятірки», назвали одну зі шкал грайливості словом 奔放 — у їхньому вжитку це ближче до «хіпі»: бунтівний дух, зневага до норми, екстравагантна поведінка. Англійською вони передали це як fugue. Через двадцять років ми, розбираючи етимологію, дійшли висновку, що fugue тут радше паронім до fugitive, і замінили назву компонента на «фугітивність». У висновках тієї статті стоїть обережне «є підстави припустити» — і це чесне формулювання, бо доказу немає. Прикметника «фугітивний» немає ні в українських, ні в російських словниках; іменник «фугітивність» українською досі жив тільки в термодинаміці. Слово, яке тримає цю книгу, ми фактично внесли в мову самі.

Далі теорія поїхала швидше за інструмент. У 2019 році з'явився опитувальник ігрової компетентності, де шкала фугітивності складається з п'яти тверджень. Два з них справді про психотехніки Юродивого: про те, що людина легко вдає з себе дурня чи дивака, і про те, що вона віддає перевагу викриттю соціального зла іносказанням. Решта три — про смак до ексцентричних форм мистецтва, про байдужість до чужого нерозуміння і про готовність дозволити себе обдурити, коли це вигідно. Це переважно портрет ексцентричної людини. Той, хто пускає слину на бороду перед царем Гату, описаний тут хіба побічно.
У 2021 році ми самі написали, що опис рівнів дозволив «вийти за межі ексцентричності — лише однієї з граней» фугітивності. Теорія вийшла. Опитувальник лишився там, де стояв. Далі кілька років висновки про фугітивність як удаване божевілля робилися інструментом, який калібрували під фугітивність як ексцентричність.
Одна гіпотеза не підтвердилася. Ми припустили, що серед критеріїв розвитку фугітивності буде агресивний стиль гумору за Мартином. Констатувальний експеримент на 238 особах дав зв'язок 0,067 — статистичний нуль. У шкалі фугітивності немає жодного твердження про агресію чи сарказм. Твердження про сарказм в опитувальнику є, але воно належить іншій шкалі. Значущими виявилися самопідтримуючий гумор і самопринижуючий. За цими цифрами юродивий сміється передусім із себе.
Риса чи стан
Найглибша тріщина проходить по самій рамці.
Грайливість і фугітивність ми досліджуємо як стійку особистісну рису. Опитувальник має спіймати схильність, яку самі ж запитання й активують. Але кейси, з яких зроблена ця книга, показують інше: стан, у який людина входить у критичну мить, часто не підозрюючи, що на таке здатна. Вчинок Давида перед Ахішем — це трансгресія, перетин власної межі, після якого стає видно, де ця межа пролягала.
У розриву між рисою та вчинком є ім'я і давня історія. Волтер Мішель у книзі «Personality and Assessment» показав, що кореляції рис із конкретною поведінкою рідко переступають 0,30; цю стелю прозвали «коефіцієнтом особистості». У наших даних зв’язок фугітивності із самопідтримуючим гумором становить 0,351, а з толерантністю до невизначеності — 0,32. Це два зв’язки між показниками шкал; вони описують співвідношення особистісних характеристик. Питання, як схильність переходить у конкретний вчинок, лишається відкритим.
Є ще одна річ, яку варто сказати вголос. Наша ж власна модель послідовно відсікає найяскравіші випадки вдаваного божевілля. Фугітивність за нею закінчується на рівні D1 — останньому, де рішення грати лишається усвідомленим. Усе, що вище, назване рівнем трансгресії, «закритим, недоступним Іншому». Через цей критерій із позиції Юродивого свого часу вилетів чернець Іван із «Ченця і біса», якого ми ж називали найповнішим її втіленням: одержимість означає, що гравець не рефлексує свій стан. За тим самим критерієм за межі виходить історичний юродивий Христа ради з його містичним досвідом. Виходить, що фугітивність має радше той, хто юродивого вдає.
І сюди ж не влазить ще один великий клас випадків. Берсерк, який заганяє себе в шал ритуалом, співом чи речовиною. Спортсмен, якого тренер б'є по обличчю, щоб підняти лють. Вон Фейхун із «П'яного майстра», який п'є вино просто під час поєдинку, щоб отримати доступ до стилю. Рішення тут ухвалюється при повній тямі, далі керованість зникає, а стан усе одно працює як інструмент. У теорії рішень це зветься договором Улісса: Одіссей наказує прив'язати себе до щогли, бо знає наперед, що в потрібний момент не володітиме собою.
Звідси випливає мірка, точніша за поділ на контрольоване й некероване. Контроль має три точки: хто обрав вхід, хто керував усередині, хто вирішив вийти. Юродивий тримає всі три. Берсерк тримає тільки першу, і цієї однієї вистачає, щоб божевілля лишалося інструментом. Одержимий не тримає жодної. Читач, який дійшов до цього місця, помітить, що розділ 24 побудований рівно на цій осі — запуск, утримання, вихід, — і що драбина виходу існує там саме тому, що повернення є окремою здатністю, якої треба вчитися.
Чому ми лишаємо це так
Усе перелічене можна було б згладити. Переписати ранні статті під пізні висновки, прибрати незручний критерій, зробити вигляд, що система рівнів ніколи не переглядалася. Ми цього не зробили.
Десять років дослідження — це не рівна лінія від гіпотези до підтвердження. Тема росла живою: визначення не переживало й двох статей, група кілька років рухалася в бік ексцентричності, поки предметом лишалася поведінка юродивого, а термін тримався на припущенні про паронімію. Так виглядає нормальна робота. Поняття встигло перерости мірку, якою його ловлять, — і рідко буває видно так виразно, як саме це відбувається.
Ця книга не зшиває шви. Вона їх показує. Якщо колись хтось візьметься міряти вдаване божевілля як стан, і побудує інструмент, який ловить вхід, утримання й вихід окремо, — ця післямова буде для нього точкою відліку. Тоді десять років не пропали.
Кільцеве повернення
У Передмові ми просили запам'ятати одне речення. Повторюємо його тут — і на цьому закриваємо книгу:
Так було. Так є. Так буде. Дозвольте собі коливання — і не загубіть якоря.
Дякуємо, що дочитали.
С. Саута, І. Гордієнко-Митрофанова
2026