Посібник за книгою «Грати, щоб вижити»
Двадцять три портрети фугітивності › 7.1

Біблія та античність

~12 хв читання

Авторська серія кейсів у Facebook, опублікована у квітні 2025 року під час «ловлі блох» у фінальній версії дисертації. Серію прочитало понад 60 тисяч людей, 300 коментаторів додавали свої приклади, сотні поширень. У цій частині — 21 нумерований нарис і ненумерована врізка «Судовий шут: “Первісний страх”». Матеріал про Кастанеду включено до нарису 8. Номери оригінальної ФБ-серії збережено в дужках. Книжкова нумерація показує порядок читання, а номер ФБ у дужках — місце публікації в початковій серії. Стиль навмисно тримається ближче до інтонації автора в соцмережі — з прямотою, гумором, паралелями до сьогодення; глибокі академічні розбори тих самих фігур ви вже бачили в попередніх частинах. Тут — портрети, не теорія.

Зміст нарисів 21 нарис і врізка

Біблія та античність

Нарис 1. Давид, що пускав слину (ФБ-пост №1)

Давид перед царем Ахішем Давид удає божевільного

Завершується шлях довжиною десять років. Дисертація йде на публікацію, а поки триває етап перевірки, узгодження й ловлі бліх, я перезбираю наново, по сотому колу, усе, що встиг про це зрозуміти. Дисертація пов'язана з грайливістю — здатністю створювати гру, здатністю створювати одну реальність усередині іншої. Але фокус у неї інший. Фугітивність.

Ми перенесли цей термін в українську, щоб передати здатність людини симулювати різні стани, і вдаване божевілля серед них. Для чого це робиться? Щоб розв'язувати складні ситуації. Розв'язувати конфлікти. І при цьому зберігати власні переконання та власний хребет особистості.

Як це виглядає на практиці? Ось перший із двадцяти п'яти кейсів, які я зібрав.

Найдавніший відомий нам випадок фугітивності — вдаваного божевілля. Біблія. Цар Давид. Текст із 1 Самуїла 21:11–16:

«Устав Давид і того ж дня прибув до Ахіша, царя Гату. Слуги Ахіша сказали до нього: "Чи ж оце не Давид, цар краю?" Давид узяв ці слова собі до серця й злякався вельми Ахіша, царя Гату. І став удавати божевільного перед ними й видався біснуватим у їхніх руках, бився об двері й пускав на бороду з рота слину. Тоді Ахіш сказав своїм слугам: "Глядіть лишень сюди: та це ж людина божевільна! Чого було його вести до мене? Хіба мені бракує божевільних, що привели оцього, щоб біснувався передо мною? І то такого вводити в дім мій?"»

Все. Загроза життю Давида. Давид удає з себе божевільного, пускає слину на підборіддя, б'ється об двері, цар каже: викиньте його з мого будинку. Давид вирішив складну ситуацію через імітацію поведінки божевільного. Він втік в нову роль, щоб скористатися її образом. Це і є предметом дисертації, з якої виросла ця книга.

Давид біля відкритої брами; позаду двоє вартових, попереду світло виходу.
Художня інтерпретація біблійного епізоду в авторському викладі: удавана поведінка як спосіб вийти з небезпечної ситуації.

Нарис 2. Одіссей, що орав сіллю (ФБ-пост №5)

Одіссей — Великий Ухилянт Еллади. Поки Ахілл рубає троянців у ближньому бою, а Гектор тримає оборону з лицем грецької честі — де наш герой? Одіссей, цар Ітаки, чоловік з гнучким розумом і ще гнучкішою позицією щодо мобілізації.

Коли з троянського ТЦК прийшли кликати Одіссея на війну, він не хотів кидати свій економічний фронт. Замість цього він почав «аграрну реформу». Одіссей перед ТЦК починає орати землю плугом, який тягнуть віл та осел, і засіває землю сіллю, ніби це передові методи меліорації.

Але посланці вже зібрали повний корабель подібних талантів з інших островів і вирішили ВЛК провести на місці: кладуть дитину Одіссея — Телемаха — перед плугом, щоб подивитися, чи він справді не при тямі. Одіссей зацінив тест і погоджується припинити вдавати божевільного. Йому ставлять двійку за «маскування» і запрошують у подорож.

Далі всі радіють. Осел іде гуляти, бо не для того його мама народила, щоб землю на ньому пахали. Дитина тікає з радістю від того плуга, бо мультик був так собі. Жителі острова радіють, що сіллю засіяно хоча б не весь острів і є шанс наступного року поїсти щось. Під веселу музику грають проводи в армію, всі танцюють, завіса.

Це удаване божевілля як стратегія виживання. Одіссей — стратег на мінімалках. Нічого: пізніше він як придумає троянського коня, всім мало не покажеться.

Одіссей сіє сіль біля моря; плуг тягнуть віл і осел, посланці спостерігають.
Художня сцена за переказом міфу в книзі: Одіссей оре землю й сіє сіль.

До цього ж сюжету тяжіють і два сучасних варіанти.

Швейк із «Пригод бравого вояка Швейка» — симулянт із точністю. Здається божевільним, але надто послідовно. Упевнено йде на війну, але так, щоб його краще туди не пускали. У кожній дурості — точність, у кожному слові — дірка в системі. Його фугітивність — це тролінг системи через тотальну слухняність. На ВЛК Швейк каже: «Ви кажете йти на фронт? Йду! Але спершу треба заарештувати самого себе, бо я — надто хороший для війни». Психіатр на ВЛК хотів пробудити його свідомість і прописав касторку, щоб «знайти інший шлях до розуму» — зайти з іншого боку, так би мовити.

Швейк відповідає військовому лікареві з непохитною, майже підозрілою слухняністю.
Швейк відповідає військовому лікареві з непохитною, майже підозрілою слухняністю.

Швейк — це NPC, який зламав ігровий рушій реальності. Форма ідіота, наповнена критичним мисленням. Десь між пацифістом і стьобом. І не розбереш, бо для ідіота він занадто хитрий та розумний, а для розумного занадто… фугітивний.

І капітан Блекеддер із серіалу «Чорна гадюка» (4-й сезон, події Першої світової). Отримує наказ про наступ і не відчуває натхнення — активність більше не приносить йому радості. Для кращого зв'язку з космосом надягає труселя на голову, вставляє олівці в ніс і починає тренування для проходження психіатричного тесту: «скільки буде 2+2? — бу-бу». Сьогодні з такою відповіддю він би ВЛК пройшов і поїхав на фронт, а тоді ще мав шанс — особливо з такими труселями.

Капітан Блекеддер — цинізм як щеплення від абсурду. Він не прикидається божевільним: він робить вигляд, що все сприймає серйозно. Формально — офіцер. Фактично — єдиний притомний у кімнаті. Його фугітивність — це інтелектуальний сарказм. Він нікуди не тікає, він показує, що всі вже давно втекли, лише залишили тіла. Це Одіссей, який зрозумів, що троянський кінь — просто тендерне розпилювання бюджету. Його фугітивність — це спроба вижити в системі, яка вижила з розуму.

Чи фугітивність — це втеча? Ні. Це мистецтво залишатися.

Інші часи, інші цінності, інші контексти. Не треба проводити ніякі паралелі, все у всіх різне. Однакова тільки людська природа.

Нарис 3. Солон, що вдавав поета (ФБ-пост №6)

Бахлул у лахмітті розмовляє з правителем на багдадському базарі. Солон у пов’язці та фартуху виголошує промову перед афінянами.

Перезбираючи ці кейси, я щоразу перевіряю одну річ: чи це справді універсальна поведінка, ефективна в складних конфліктних ситуаціях, чи я за десять років роботи з темою і сам кукухою поїхав. Хоча… кукухи ж літають. А самі роздуми про політ кукухи — це вже симптом польоту кукухи? Пролітаючи кукухою над гніздом кукухи.

В Афінах VII століття до нашої ери — смертна кара за пропозицію поновити війну за Саламін. Це острів, спірна територія. Кожна сторона доводить, що острів належить їй: історична спадщина, воля народу, стратегічна важливість. Воювали за нього вже багато разів, усі втомилися й ухвалили закон проти пропозицій поновити війну. Ніби прописали в конституцію: запропонуєш знову воювати — прийде служба безпеки, і тоді мало не покажеться.

«Про це більше не говорити. У нас ПТСР по цій темі. Усі, хто кличе знову воювати — ворог народу.»

Далі — наш сатиричний переказ сцени за мотивами Плутарха:

Солон вривається на площу з пов'язкою на лобі, у фартуху ремісника: «Чомусь Афіни дрімають, коли Саламін кличе… Коли честь — у вигнанні, а вівці пасе пихатість!» Збір народу. Хтось із чиновників шепоче: «Та він божевільний!» Інший: «Та він же Солон… такий розумний був…» Солон кричить: «Я, шалений Солон, скажу вам: або меч — або ганьба!» Натовп гуде. Починаються обговорення. Збирають ток-шоу. Референдум. Рішення — скасувати заборону. Готуються до війни.

Солон використав роль юродивого пророка, щоб пройти повз цензуру і активувати громадську думку. Потім Афіни виграють війну за Саламін, а Солон стає політиком і проводить великі реформи.

Це про що? Щоб почати війну, не обов'язково бути розумним.

А ось паралельний кейс із Багдада кінця VIII — початку IX століття нашої ери. На троні — тиран. По всій країні їздять фсбешники, кагебешники, фбрівці й цереушники, шукають терористів та зрадників, усіх, хто проти влади тирана. Учитель каже Бахлулу: «Удай юродивого — і виживеш».

Бахлула двічі просити не треба. Він починає ходити по базарах, одягнений у лахміття, кричить нісенітниці, у яких заховані істини, перекидає базарні столи — паразит такий, — і навіть називає тирана «королем мух». Тирану про це доповідають, і той їде на базар: і скупитися, і розібратися з іноагентом.

Тиран у гніві: «Бахлул, ким ти мене вважаєш?!»
Бахлул посміхається і показує на смітник: «А якого президента гідні ці люди — того, хто не чує їх смердіння?»

Усі сміються. Тиран мовчить: він у жарт не в'їхав, а всі в'їхали, і якось незручно. А ще ж не можна стратити дурня — який гад написав це в кримінальний кодекс?

Бахлул у лахмітті показує правителю на смітник, а люди на базарі усміхаються.
Художня сцена за книжковою оповіддю: жарт Бахлула робить його критику видимою для людей на базарі.

Бахлул вдає божевільного, зберігає життя, отримує свободу критикувати владу і має вплив серед простих людей. Його «шаленство» перетворюється на мудрість в очах народу, до нього прислухаються, він стає легендою ісламської культури.

Ось така позиція: публічний клоун, таємний бунтар. Щоб вижити при тиранії, сховай свій розум за глибину дурня.

Нарис 4. Сковорода (ФБ-пост №4)

«Іноді розумна людина має здаватися дурною, щоб не бути дурнем» — це він, наш філософ, що сказав ці слова. Григорій Сковорода.

Невже хтось міг подумати, що в нашій серії з двадцяти п'яти кейсів ми вивчатимемо, як люди намагаються прикидатися дурачками, косити під шизу, строїть психа та включати дурочку просто так?

Тут вводимо новий термін. Юродивий — це такий собі хитрий блазень (приколіст, посміховисько, кривляка), який тільки прикидається диваком, щоб можна було говорити неприємну правду просто в обличчя. Йому по барабану чужі правила й статуси — головне чесно тролити суспільство та викривати, як все працює насправді. Це одночасно і форма протесту, і спосіб нагадати всім, що «король голий».

На бенкеті у одного поміщика юродивий, що сказав епіграф до цього нарису, раптово заліз під стіл і почав гавкати, а коли його запитали про причину, відповів: «Бо тут усі гавкають один на одного, то й мені захотілося».

Сковорода залазить під стіл і гавкає у відповідь на сварку гостей.
Сковорода залазить під стіл і гавкає у відповідь на сварку гостей.

Це такий собі протестний клоун-філософ, який свідомо робить з себе дурника, щоб суспільство почуло гірку правду. Одягається дивно, говорить парадоксами, ламає правила пристойності — але насправді часто виявляється розумнішим за «нормальних» людей.

Наш юродивий міг раптово перервати важливу розмову, щоб грати на флейті або співати. Він казав: «Весь світ спить, — і не просто спить, а спить глибоким сном, а ще гірше те, що, сплячи, ходить, і діє, і навіть не хропе».

Філософ із флейтою біля вікна перериває розмову поважних гостей.
Образна сцена за авторським нарисом про Сковороду: флейта перериває поважну розмову.

Під час викладання в Харківському колегіумі юродивий, незважаючи на осінню слякоть, приходив на лекції босоніж. Коли керівництво вимагало від нього дотримуватися належного вигляду викладача, він відповів: «Взуття потрібне ногам, а не голові. Я навчаю голови, а не ноги».

Викладач стоїть босоніж біля кафедри; за ним тягнуться мокрі сліди з осіннього двору, а адміністратор жестом указує на взуття.
Босоногий викладач звертається до учнів, поки адміністратор указує на його ноги.

Слово юродивий увійшло до назви дисертації автора цієї книги. Маленький натяк на актуальність: пізніше такий стиль поведінки та комунікації юродивого назвуть метаіронією.

Далі ми продовжимо занурюватися туди, куди й не думали. А там, до речі, взагалі мало думають.

Нарис 5. Філософи (ФБ-пост №18)

Свято дурнів у Середньовіччі

Уяви новорічні свята у Середньовіччі: священник у масці осла, хори співають навпаки, у храмі жартують про чортів. Це «Свято дурнів» — день, коли все перевертається, аби провітрити мізки. Слово розумникам.

  • Мішель Фуко каже: у такі моменти межа між розумом і безумством стає тонкою, і дурень раптом чує голоси мудрості, які не доходять до серйозних. У «Історії безумства в класичну епоху» Фуко досліджує, як у Середньовіччі та Ренесансі божевілля сприймалося не лише як хвороба, а й як форма сакрального досвіду.
  • Антрополог Грегорі Бейтсон додає: одягни чуже вбрання, покривляйся — і дозволиш собі ті емоції, що зазвичай ховаєш. Смішне перевдягання перезавантажує психіку краще за спа-день.
  • Еразм Роттердамський аплодує: блазень навіть у свято може сказати королю правду, бо всі думають, що це жарт.
  • Жан Бодрійяр підморгує: інколи досить удавати хворобу, щоб з'явилися справжні симптоми — симуляція творить реальність. Що граєш — те й буде.
  • Ервінґ Ґофман завершує парад: щодня ми на сцені й граємо ролі, бо без цих масок суспільство розсипалось би, мов паска без дріжджів.

Висновок простий: інколи найкорисніше для розуму — на хвильку прикинутися дурником. Дозволяючи собі роль дурня, ми насправді розшнуровуємо тісні черевики здорового глузду і приміряємо кеди свободи.

Наочний приклад

Приклад саме для тебе

Пройди тест профілю і розкажи про свій досвід — ШІ створить наочний приклад до уроку «Біблія та античність» саме для тебе: з твоєї галузі, під твій стиль навчання.

Пройти тест профілю →
Чи був корисний цей урок?