Посібник за книгою «Грати, щоб вижити»
Архів культури › 5.1

Міфи й релігії: Одіссей, Сунь Бін, Локі, Цар-Мавпа, Давид, юродиві Христа ради

~17 хв читання
Розділ 20

Міфи й релігії: Одіссей, Сунь Бін, Локі, Цар-Мавпа, Давид, юродиві Христа ради

Частина V — це архів культури. Якщо Частина IV показувала, як «удаване божевілля» бачать сучасні дисципліни, ця показує, як воно жило тисячоліттями в міфах, релігіях, літературі, на сцені й в історії. Цей розділ — широкий огляд: від Одіссея до Локі, від юродивих Христа ради до суфійських маламаті, від Хейоки до скандинавського Бога-Хакера, від філософських інтерпретацій (Фуко, Бейтсон, Еразм) до реальних історичних кейсів і сучасного мистецтва (Pussy Riot, Вермін Супрім, Хоакін Фенікс).

Міфи — герої, що удавали божевільних

Одіссей (грецький епос, міф про Троянську війну) — герой, який удав божевілля, аби уникнути участі в поході на Трою. Він запріг до плуга разом коня і бика та почав орати берег морською сіллю, вдаючи втрату глузду. Посланець Палемід запідозрив обман і поклав перед плугом малого Телемаха; Одіссей зупинився, рятуючи сина, чим викрив свою прикинуту недоумкуватість. У результаті його примусили приєднатися до війська греків.

Сунь Бін (китайська історія, епоха Воюючих царств, IV ст. до н.е.) — військовий стратег, учень легендарного військового мистецтва, який удавав божевільного, щоб урятувати своє життя. Його суперник Пан Цзюань заздрив таланту Сунь Біна і звинуватив його у зраді, наказавши покарати ув'язненням і каліцтвом. Сунь Бін, довідавшись про підступність Пана, удав повного безумця, щоб приспати пильність ворогів. Обман вдався — його тримали як нешкідливого божевільного, тож він зміг утекти до держави Ці, де згодом застосував свій геній, щоб перемогти Пана на полі бою.

Сунь Бін перебирає листя біля брами, поки двоє вартових розмовляють.
Сунь Бін робить себе нешкідливим в очах ворогів — і знаходить вихід.

Сюнь-цзи (III ст. до н.е., Китай) — конфуціанський філософ, який, за переказами, удавав безумство, щоб врятуватися під час політичного безладу. У класичній китайській думці удаване божевілля визнавалося допустимою стратегією для збереження моральної цілісності за умов тиранії.

Цзє Юй, «Божевільний із Чу» (V–IV ст. до н.е., Китай). У конфуціанських і даоських текстах Цзє Юй постає як мудрець-відлюдник, який удавав божевілля, щоб уникнути служби у корумпованого правителя. Коли цар Чу намагався примусити його зайняти посаду, він почав удавати безумство і втік у гори. Його божевілля сприймалося як форма морального протесту.

Цзє Юй залишає придворного посланця й прямує гірською стежкою.
Цзє Юй відмовляється від нав’язаної ролі й обирає дорогу в гори.

Локі — Скандинавія. Північний бог-хакер: краде твій трон, твій план і твій здоровий глузд, щоб показати — порядок лише хитка закладка в хаосі.

Сунь Укун (Цар-Мавпа) — Китай, китайська діаспора. Мавпа-пустун, що залишає графіті на хмарах: «Я все одно воскресну» — і Будда змушений видавати йому домашнє.

Тілль Уленшпіґель — Північна Німеччина, Фландрія. Середньовічний стендапер: підпалив млин — і це все ще соціальна сатира. Його дурість — кувалда проти феодальної пихи.

Насреддін Ходжа — Середня Азія, Анатолія. Верхи на віслюку спиною вперед, відповідає парадоксами, щоб ти сам вирішив, хто з вас рухається неправильно.

Архетипи в культурах

Койот — Прерії Північної Америки. Індіанський трикстер: ламає космічні правила, аби Всесвіт за ніч перевипустив угоду користувача.

Архетип Трикстера — це уособлення хитрощів, обману, гри, порушення правил і креативного хаосу. Він виник ще в найдавніших міфологіях — серед первісних племен, де Трикстер поставав у вигляді тваринного чи людського персонажа (наприклад, койот у індіанців, Ешу в Африці, Локі у скандинавів). Потреба в цьому архетипі виникла разом із першими уявленнями про порядок і мораль: Трикстер був відповіддю на надмірну серйозність суспільства, демонструючи, що навіть боги іноді помиляються, що гра, обман і порушення табу можуть вести до еволюції, а не лише до хаосу.

Термін «трикстер» уживали в етнології вже у XIX столітті — наприклад, Деніел Ґ. Брінтон у книжці The Lenâpé and Their Legends (1885). Американський антрополог Пауль Радін згодом розвинув впливове трактування цієї постаті. Він досліджував міфи індіанців північної Америки (особливо народу Віннебаґо) й описав Трикстера як ключову міфологічну постать. Архетипом у юнгіанському розумінні Трикстер став завдяки Карлу Густаву Юнгу, який, вивчаючи Радіна, побачив у Трикстері універсальну психологічну фігуру — частину колективного несвідомого, що уособлює первісну амбівалентність добра і зла, свідомого і несвідомого.

Аркан «Дурень» (Таро) — Західноєвропейська езотерика. Юнак крокує в прірву з квіткою за вухом; шлях починається, коли ти забув, де карта.

Хейока (ритуал у культурі лакота, північноамериканські індіанці) — «священний клоун», шаманський персонаж, що діє як навмисний божевільний в обрядовій традиції. Хейока — це жартівник і провокатор, який навмисно робить усе навпаки: може тремтіти від «холоду» у спеку або оголюватися на морозі, говорити назад навпаки тощо. Така удавана неврівноваженість має священну мету — порушуючи норми, хейока вчить плем'я через сміх і виклик усталеним табу, допомагає зцілити душевні рани, задаючи провокаційні запитання і тим самим зміцнюючи соціальні цінності.

Хейока навмисно тремтить від холоду серед спекотного дня.
Хейока навмисно тремтить від холоду серед спекотного дня.

Анансі-Павук — Гана, Кариби, афро-діаспора. Павучок-інтелектуал: удає безпорадність, доки не сплете павутину, що ловить навіть богів (і лайки аудиторії).

Лорд-оф-Місрул (Король бобів) — Середньовічна Англія та Франція. Одного дня на рік керує хаосом, аби суспільство провітрило страхи й футляри — і не вибухнуло раніше, ніж пиріг.

Ешу-Елегба — Нігерія (йоруба), Бразилія. Бог перехресть: загадками штовхає в нові двері з табличкою «Тягни/Штовхай», поки мозок кульгає за серцем.

Нечжа (Nezha) — китайський фольклор. Дитя-бунтар, повернувся у тіло з лотоса й продовжив лупцювати небесну бюрократію. Його «безумство» — це нестерпне прагнення свободи: коли богам бракує моралі, приходить дитина з вогняним обручем і нагадує, що справжня влада належить тим, хто не боїться переродитися.

Свята: культурно дозволене божевілля

У різних куточках світу існують свята, де поводитися як божевільний — це не тільки нормально, а й бажано.

  • Карнавал у Латинській Америці, Італії чи Іспанії — це вибух кольору, ролей і кривлянь. Чоловіки вдягаються у жіноче, жебраки стають королями, а все місто — сценою.
  • Холі в Індії — барвиста вакханалія, де не важливо, хто ти. Кастові межі зникають, усе покриває веселий хаос, і навіть священники кидають фарбу.
  • Масниця у слов'ян — це спалення опудала і останнє гучне божевілля перед постом. Скоморохи, перевдягання, публічна гротескність — усе це знімає соціальний тиск.
  • Halloween — сучасна ніч потойбічного, де діти стають монстрами, а монстри — солодкими. Симуляція страху, смерть як гра, маска як стиль.
  • Ніч Гая Фокса у Британії — колективне спалення образу «ворога» із вогнищем і вибухами. Відлуння масової інверсії влади через ритуал.
  • Burning Man у США — місто божевільних філософів, де все дозволено, крім банальності. Маски, голі тіла, вогонь, візуальні галюцинації в пустелі — фугітивне суспільство на тиждень.

Ці свята — це не просто відрив. Це культурна змова на користь тимчасового божевілля.

Релігія: Іудаїзм

Давид (біблійна оповідь, стародавній Ізраїль) — майбутній ізраїльський цар, який удав із себе божевільного, тікаючи від переслідувань. Знайшовшись при дворі филистимлянського царя Ахіша в Ґаті, Давид злякався викриття і почав поводитися як несамовитий: дряпав двері міської брами й пускав слину по бороді. Ахіш, вирішивши, що перед ним божевільний, не заподіяв йому шкоди, і Давид благополучно втік.

Живописна інфографіка: Наведені в розділі свята тимчасово дозволяють інші ролі, інверсію статусів і гру зі страхом.
Наведені в розділі свята тимчасово дозволяють інші ролі, інверсію статусів і гру зі страхом.

Стародавній Ізраїль (VIII–VI ст. до н.е., юдаїзм). Пророки Ісая, Єзекіїль, Єремія здійснювали шокуючі символічні вчинки, що видавалися безумством. Ісая три роки ходив голим і босим по Єрусалиму; Єзекіїль пік хліб на гної (Єз. 4:12); а Єремія носив ярмо на шиї (Єр. 27:2). Ці дивні дії мали пророчий зміст і слугували способом передати божественне послання, приголомшивши слухачів більше, ніж звичайна проповідь.

Єремія носить дерев’яне ярмо, перетворюючи власну дію на послання.
Єремія носить дерев’яне ярмо, перетворюючи власну дію на послання.

Рабі Нахман: «Я — найбільший серед праведників, і я — найбільший блазень!» Одного разу він танцював у центрі містечка, кружляючи з сопілкою, і вигукував: «Якщо не будеш радіти — нащо тобі світ?!» Його учні записали притчі, де герой — дурень, який перемагає царя своєю наївністю. Рабі Нахман вважав, що Бог ближчий до радості, ніж до розуму, і що тільки «святий дурень» має сміливість сміятися перед Всевишнім. Його безумство — це форма духовної трансформації через простоту.

Релігія: Християнство

Юродиві («божі дурні», християнська традиція, Східна Європа) — релігійні подвижники, які навмисно вдавали божевілля як форму духовного подвигу. В православній культурі юродивий виглядає і поводиться як безумець, хоча насправді свідомо вибирає таку маску. Мета — смирення та уникнення марнославства, а також можливість безстрашно говорити правду, карикатурно висміювати гріхи суспільства й навіть дорікати сильним світу цього, залишаючись «недоумком» в очах людей. Таких святих юродивих шанували за їхню прозорливість і духовну мудрість, приховану під личиною божевілля.

Симеон Емесський (Візантія, VI ст., православ'я) — монах, який після років пустельництва повернувся в місто Емесу і почав поводитися як божевільний задля смирення і порятунку ближніх. Він навмисно скандалізував городян — наприклад, у неділю з'являвся на ринку з намистом із сосисок на шиї та демонстративно їв їх в час посту. Одного разу він увійшов до храму під час Літургії з пирогом на голові. Почав кидати горіхи в ієреїв і вигукувати: «Це все — марнота! Бог за межами ритуалу!» Насправді ж Симеон потай суворо постив і молився; удаване гріховне обжерливість було його способом уникнути слави за подвижництво і викрити лицемірство тих, хто його засуджував. Лише після смерті стало ясно, що його «безумство» приховувало святість.

Симеон із пирогом на голові порушує урочистий порядок богослужіння.
Симеон із пирогом на голові порушує урочистий порядок богослужіння.

Василій Блаженний (Московська Русь, XVI ст., православ'я) — відомий російський юродивий святий, на честь якого названо собор на Червоній площі. Він ходив нагим навіть у люті морози, скутий важкими залізними ланцюгами, цілковито відмовившись від власності та сорому. Василій користувався статусом юродивого, щоб безкарно картати навіть царя за гріхи: відомо, що він докоряв царю Івану Грозному за неуважність на молитві та мирські думки в церкві. Цар терпів його різкі зауваження, вважаючи святим безумцем, і глибоко шанував — саме тому Василій міг говорити правду владі, прикриваючись «дурістю» заради Христа.

Ксенія Петербурзька (Російська імперія, XVIII ст., православ'я) — юродива свята, яка обрала шлях удаваного безумства після смерті чоловіка. У 26 років вона роздала своє майно бідним і почала бродити в убогому одязі покійного чоловіка, називаючи себе його ім'ям Андрій Федорович. Ксенія цілком зреклася власної особистості «заради Господа»: її нестямне бродяжництво, жіноче юродство та перевдягання у чоловіче вбрання викликали глузування містян. Водночас в очах віруючих вона стала живим втіленням євангельської жертовності — молитвеницею, яка «віддала життя за друга» (Ів. 15:13), прагнучи врятувати душу чоловіка через власне приниження. Після смерті Ксенія шанується як свята, а її могила стала місцем паломництва.

Молода жінка у великому потертілому чоловічому пальті та штанах іде бруківкою; двоє містян дивляться на неї з дверей.
Ксенія йде петербурзькою вулицею в убогому чоловічому вбранні.

Святий Франциск Ассізький (Західна Європа, XIII ст., католицизм) іноді називається «юродивим заради Христа» у західній традиції. Він радикально зрікся багатства і світського статусу, що багато хто вважав безумством: юний Франциск публічно скинув з себе дорогий одяг, зрікшись спадщини перед ошелешеним натовпом, аби жити в убогості за Євангелієм. Його екстатична любов до Божого творіння теж видавалася дивною — наприклад, він проповідував птахам і розмовляв з вовком, як з братом. Ця «дурість проповіді» мала глибокий сенс: Франциск своїм простодушним, майже божевільним смиренням нагадував, що Євангеліє закликає стати «нерозумним, щоб бути премудрим» перед Богом.

Франциск звертається до птахів, тоді як люди дивуються його співрозмовникам.
Франциск звертається до птахів, тоді як люди дивуються його співрозмовникам.

Святий Філіппо Нері (католицизм) — відомий проповідник у Римі. Одного разу він поголив половину бороди, надягнув брудний одяг і ходив містом, кукурікаючи, як півень. Коли учень спитав: «Отче, що це було?» — він відповів: «Щоб я не повірив, що я хтось». Іншого разу його запросили на аудієнцію до Папи, а він прийшов у черевиках на босу ногу, у шапці з квіткою і з дороги спитав: «А Папа вже вечеряв? Бо я голодний, як святий апостол!» Можлива ціль — захист від гордині та слави, провокація духовного пробудження через парадокс, навмисне божевілля, щоб залишитись вільним.

Філіппо Нері з наполовину поголеною бородою зображує півня на римській вулиці, дивуючи свого учня.
Філіппо Нері: «Щоб я не повірив, що я хтось».

Релігія: Іслам — Бахлул, Рабія, маламати, Шамс

Бахлул Маджнун («Мудрий блазень Багдада», VIII ст., іслам/суфізм) — суфійський подвижник, який удавав юродивого при дворі халіфа. За легендами, він прикинувся божевільним, щоб уникнути переслідувань і зберегти свободу говорити правду владі. Одного разу Бахлул навіть сів на трон халіфа Гаруна ар-Рашида — тяжкий злочин — і дозволив варті схопити себе. Коли його били, Бахлул гірко плакав не за власний біль, а за долю самого халіфа. Він вигукнув до Гаруна: «Я лише мить посидів на твоєму троні й мене мало не вбили. А ти сидиш на ньому 20 років — яке ж покарання чекає на тебе?» Збентежений халіф спитав, що робити, і юродивий відповів: «Справедливість, справедливість!» — тим самим сміливо закликав правителя до покаяння. Під маскою божевілля Бахлул здійснював моральний протест, недоступний для «осудних» людей при владі.

У палацовій залі Бахлул у потертілій світлій одежі сидить на різьбленому троні; вартовий тримає його за рукав, а багатий правитель стоїть осторонь.
Бахлул сидить на троні, а вартовий бере його за рукав.

Рабія аль-Адавія (Басра, VIII ст., іслам/суфізм) — суфійська свята, що хоч і не була юродивою у класичному сенсі, але вдавалася до ексцентричних символічних акцій, які сучасники могли сприйняти за божевілля. Вона проповідувала чисту любов до Бога без страху пекла і жадоби раю. Щоб наочно показати цю ідею, Рабія ходила вулицями з відром води в одній руці та смолоскипом в іншій, заявляючи: «Хочу загасити водою полум'я пекла і спалити вогнем рай, щоб Богові служили з чистої любові, а не зі страху чи користі». Така поведінка здавалася людям дивною, але для Рабії це був містичний жест-протест, що ламав «раціональну» побожність заради вищої, безкорисливої віри.

Каландарські дервіші та маламати (Персія та Середня Азія, X–XIII ст., іслам/суфізм) — суфійські містики, чия практика нагадувала свідоме юродство. Вони навмисне порушували шаріатські та соціальні норми: ходили напівголі або зовсім голі, вдягали важкі залізні ланцюги замість одягу — подібно до християнських юродивих. Представники течії маламати (від араб. «винувачення») голили голови й брови і виставляли себе на посміховисько, аби тільки уникнути людської похвали за побожність. Зовні виглядаючи як грішники чи божевільні, вони прагнули зламати свою гординю та упередження оточення, щоб зосередитися на внутрішньому спілкуванні з Богом. Як і християнські юродиві, такі дервіші вірили, що закон чи обряд без любові — то лише пустий показ, отож провокативною поведінкою вони викривали поверхову релігійність та нагадували про щирість серця.

Кайсарі Шамс ад-Дін Тебризі — суфій-мандрівник із репутацією дивного, «божевільного» дервіша. Шамс сидить у центрі мечеті і п'є воду з брудного черевика. Примовляє: «Істина не в тому, що чисте. А в тому, що спрагу погасити дає». Люди кидають у нього каміння. Він сміється, дякує, і каже: «Коли кидають каміння — значить, торкаюся правди. Бо в інше — плюють». Ще один випадок: танцює з дітьми на базарі, співає вірші, потім вигукує: «Хто шукає Бога серед книжок, нехай знайде Його серед тіней на воді!» Ігнорування норм «пристойності», символічні жести з багатозначною інтерпретацією, провокаційна містика — отаке у нього в меню.

Шамс п’є воду з черевика на очах у здивованих учених.
Шамс п’є воду з черевика на очах у здивованих учених.

Релігія: Індуїзм — авадгути і Даттатрея

Авадгути (Індія, стародавні й середньовічні часи, індуїзм) — індуїстські святі-аскети, які прославилися «божевільною» поведінкою на шляху до просвітлення. Вже у ранніх санскритських текстах (Upanishads) описано таких мудреців, зовнішньо схожих на божевільних. Авадгута в перекладі означає «той, хто все відкинув» — тобто відкинув мирські умовності. Вони ходили нагими («одягнені небом»), жили на смітниках чи кладовищах, могли поводитися як тварини або носити людський череп замість чаші для їжі.

Попри такий шокуючий вигляд, вважалося, що авадгута — це просвітлений мудрець, який навмисно виглядає безумним, бо перебуває поза межами соціальних правил та звичайної логіки, будучи «п'яним Богом» від духовного екстазу. Таких святих божевільних визнають законними постатями на духовному шляху в Індії та Тибеті.

Даттатрея. Бачать його на кладовищі. Лежить голий, їсть із черепа, сміється, говорить із собаками, дивиться на місяць і кусає себе за палець: «Ось смачний урок ненаситності!» Мати відводить дітей: «Не дивіться, це божевільний». А дід каже: «То сам Шива в образі шаленого йогіна». Даттатрея навчає: «Моїми вчителями були собака, вогонь, ріка, голуб і повія. Вони навчили мене свободі.»

Дорослий йог лежить серед каменів кладовища під місяцем і дивиться на двох собак; стегна вкриті тканиною.
Даттатрея: свобода під місяцем.

Повна відмова від соціальних ролей. Абсурд як мова. Божевілля — це форма звільнення від майї: ілюзій, умовностей, его. Це гра свідомості.

Релігія: Буддизм — Хотей, Друкпа Кюнле, Цзі Ґун

Хотей (Будай) — Південний Китай, Східна Азія. Китайський монах-пузан із реготом дзвона: сміється так голосно, що навіть карма сміється з собою.

Друкпа Кюнле (Дрікунпа Кюндле) (Тибет, XV–XVI ст., тибетський буддизм) — легендарний тибетський монах, відомий як «Святий Божевільний» Гімалаїв. Він жив у Бутані і прославився вкрай ексцентричною поведінкою, поєднаною з глибокою мудрістю. У народних оповідях Друкпа Кюнле з'являється як веселий пияк і ловелас, що шокує пристойних ченців своїми витівками, проте кожна його скандальна дія несе прихований духовний урок. Місцеві жителі сміялися з його витівок, поки раптом не усвідомлювали, що перед ними — просвітлений розум «поза добром і злом». За переказами, цей «божевільний йогі» міг ламати релігійні догми, висміювати чванливих лам і водночас давати глибокі повчання в піснях. Сьогодні Друкпа Кюнле шанується як народний святий Бутану.

У тибетській традиції це називають «божевіллям від просвітлення». Святий, що бачив пустоту речей, поводиться парадоксально, щоб звільнити інших від прив'язаності до форми, ритуалу, правильності.

Інший ракурс цього сюжету — авторський нарис 6 «Релігія».

Монах Цзі Ґун (Даоцзі) (Китай, XII ст., китайський буддизм/чань) — китайський буддійський святий, прозваний «Шаленим Ченцем». Він був ченцем чань-буддизму в епоху Південної Сун, але разюче відрізнявся від інших монахів: носив брудні порвані шати, пив вино і їв м'ясо, що суворо заборонялося у монастирі. За свою поведінку Цзі Ґун здобув репутацію дивака і порушника — інші монахи вважали його несповна розуму і прозвали «божевільним».

Втім, народ його полюбив: за переказами, цей юродивий чернець був насправді співчутливим і праведним, володів надприродними силами і невтомно допомагав простим людям. Китайські легенди описують, як Цзі Ґун рятував села від стихій, творив дива та карав несправедливих багатіїв, удаючи при цьому п'яничку або жебрака. Його святе юродство руйнувало шаблони про «правильного» ченця, натомість демонструючи, що щире добро і мудрість важливіші за зовнішнє дотримання правил.

Цзі Ґун у потертій чернечій одежі допомагає селянам на сільській дорозі.
Художнє прочитання книжкового образу Цзі Ґуна: допомога людям важливіша за зовнішню відповідність правилам.
Наочний приклад

Приклад саме для тебе

Пройди тест профілю і розкажи про свій досвід — ШІ створить наочний приклад до уроку «Міфи й релігії: Одіссей, Сунь Бін, Локі, Цар-Мавпа, Давид, юродиві Христа ради» саме для тебе: з твоєї галузі, під твій стиль навчання.

Пройти тест профілю →
Чи був корисний цей урок?