Чекліст «Це Юродивий чи Джокер?» — як розрізнити свою тінь
Чекліст «Це Юродивий чи Джокер?» — як розрізнити свою тінь
Теорія балансу не варта багато, якщо її не можна застосувати до конкретного випадку — свого або чужого. Цей розділ — практичний інструмент. Спершу — семикрокова психоетична процедура для аналізу будь-якого «маскарадного» вчинку. Далі — інтерактивний чекліст з дев'яти запитань, відповіді на які дають швидке, але змістовне діагностичне зчитування: де ви (або ваш герой) перебуваєте на спектрі Камінь–Юродивий–Джокер.
Як визначити баланс фугітивності: психоетичний алгоритм
Припустимо, ми маємо кейс: людина у певній ситуації вдалася до симуляції ролі / маски. Як зрозуміти, це була проявлена мудрість (баланс) чи обман / божевілля (надлишок), або, можливо, варто було б якраз більше гнучкості (дефіцит)? Для цього недостатньо просто звіритися з Кримінальним кодексом чи релігійними канонами — бо формально така поведінка може порушувати якісь приписи. Важливо оцінити внутрішні та ситуативні критерії з попереднього розділу. Алгоритм з семи кроків:
- З'ясувати мотив і усвідомленість. Спершу треба зрозуміти, навіщо людина це зробила і чи усвідомлювала, що робить. Якщо мотив суто егоїстичний (вигода, розвага) і не було думки про наслідки — це тривожний знак надлишку. Якщо мотив благородний (захист, навчити, уникнути зла) — вже добра ознака. Якщо людина чітко пам'ятає і пояснює, що робила — баланс чи навіть дефіцит. Якщо ж вона в подиві «ой, не знаю, щось саме так вийшло» — схоже на неконтрольований надлишок.
- Оцінити контроль над роллю. Запитати: «Ти міг припинити це прикидання, коли забажав би?» або «Чи легко тобі було перестати грати цю роль після завершення ситуації?». Якщо каже: «Так, звісно, я просто грав» — ознака балансу. Якщо зізнається, що «мене затягнуло» або довго «жив у ролі» навіть поза потребою — схиляється до надлишку. Якщо ж каже: «Я взагалі не брав жодної ролі, що ви, це все серйозно» — можливо, і не було ніякої фугітивності (дефіцит, кейс не про це).

- Проаналізувати відповідність міри та контексту. Подивитися, чи була потреба в такій грі взагалі. Можливо, були пряміші шляхи? Якщо людина вибрала найменш брехливий або найм'якший прийом з можливих — це плюс. Якщо ж «перестаралася» (наприклад, могла сказати маленьку брехню для порятунку, а вона створила цілу багатоходівку з ризиком для всіх) — схоже на надлишок. Також варто врахувати, чи момент був доречним: якщо хтось починає дуркувати під час похорону «щоб розрядити атмосферу» — наміри може й добрі, але відчуття міри відсутнє.
- Зіставити з етичними принципами особистості. Тут потрібна щирість людини: чи не відчуває вона власнорефлексивно, що зрадила своїм цінностям? Глибоко релігійна людина вимушено збрехала ворогам, рятуючи ближнього — її совість що каже? Якщо вона (після рефлексії) спокійна, мирна — значить, її глибинна етика схвалює цей вчинок (баланс). Якщо ж гризе каяття — можливо, вона сама розцінює це як переступ (хоча буває і патологічне почуття провини — тут тонко). Важливо не плутати з нав'язаним соромом від зовнішніх норм.
- Розглянути наслідки і реакції тих, кого це стосувалося. Часом відгук оточення — найкращий суддя. Якщо більшість тих, на кого вплинула ця «гра», згодом визнають, що це було на краще (хоч спершу сердились) — схиляється до балансу. Якщо всі вбиті горем, злі, зраджені — очевидно, щось не те (надлишок або злоумисність).

- Пошукати повторюваність чи патерн. Один раз хитрість — це може бути вимушено. Але якщо людина постійно так робить у різних ситуаціях, це риса характеру. Святий дурник з часом здобуває повагу і довіру, бо люди бачать добрі плоди. Хитрий трикстер може спочатку чарувати, але «славиться поганою славою»: йому перестають довіряти, ізолюють. Якщо за людиною закріпилась репутація брехуна / маніпулятора — мабуть, таки надлишок. Якщо ж репутація «ексцентричного, але доброго і надійного» — ближче до балансу.
- Виключити патології. Іноді те, що здається фугітивністю, може мати інше пояснення. Наприклад, дисоціативний розлад (коли особистість непрошуно переключається) або миттєва реакція на стрес. Треба спитати: чи це свідома стратегія чи неусвідомлений епізод? Якщо неусвідомлений — тоді це не етика, а питання психіатрії, і баланс/небаланс тут не в моральній, а в клінічній площині. Баланс фугітивності — завжди не патологічний, це добровільна «гра розуму», а не симптом хвороби.
Такий аналіз допомагає уникнути поспішного осуду за «неправду» або, навпаки, сліпого захоплення харизмою. Він зміщує фокус з формального порушення норм на глибшу оцінку особистості і ситуації. Адже, зрештою, кожен з нас носить маски — питання в тому, чи ми робимо це мудро і доброчесно, чи ні. Якщо узагальнити: алгоритм може бути такий, якщо підходити ґрунтовно та аналітично. Спершу беремо рису, потім оцінюємо, чи ця риса — чеснота чи вада, далі — чи в ній є дефіцит, баланс або надлишок; балансова дія зазвичай гармоніює з рисою і ситуацією одночасно. Баланс фугітивності є ознакою саме зрілої особистості, що опанувала свої «его-стани» і може ними оперувати, не руйнуючи себе та інших.
Чекліст з дев'яти запитань — інтерактивний
Використайте цей опитувальник, щоб проаналізувати конкретну поведінку — свою чи іншої людини — яка виглядає як свідома гра ролей. Відповідайте чесно. Відповіді «так» на більшість питань сигналізують збалансовану фугітивність («Юродивий»), «ні» — вказують на проблемну крайність («Джокер» або «Кам'яна людина»). Не обов'язково всі критерії мусять співпасти, але ця перевірка дає загальну картину.
1. Чи усвідомлюєте ви свою «гру»?
Чесно визнаєте: «Так, я розіграв цю роль навмисно, розуміючи, що роблю».
2. Чи є благий намір / вища мета?
Наприклад: «Я прикинувся дурником, щоб знизити агресію опонента» — етична мета, а не просто розваги або вигода.
3. Чи можете ви зупинитися у будь-який момент?
Відчуття контролю: «Якщо треба, я одразу стану серйозним / правдивим, роль для мене не проблема відкласти».
4. Чи вписується ваше перевтілення у ситуацію і міру?
Це доречно, не «гарматою по горобцях»: ви зробили рівно стільки, скільки потрібно, і не більше.
5. Чи лишаєтеся ви собою за маскою?
Відчуття внутрішньої цілісності: ви не загубили себе, не відчули спустошення чи морального падіння після гри.
6. Чи узгоджується ваша поведінка з вашими цінностями?
Ви не порушили власного морального кодексу; можете глянути собі в очі без сорому.
7. Чи розумієте ви емоції і межі інших у процесі?
Ви емпатично чутливі: не ображаєте навмисно тих, хто не «в грі», знаєте, з ким можна жартувати, а з ким ні.
8. Чи принесли ваші дії користь або менше зла, ніж інші альтернативи?
Результат виправдав метод: «Якби я не зіграв цю роль, наслідки були б гірші» — і це справді так.
9. Чи можете ви чесно розповісти про свій вчинок після факту?
Готовність не ховатися вічно: пояснити, вибачитися якщо треба. Юродивий зрештою скаже: «Так, це була вистава заради...»; Джокер до кінця плете інтригу або тікає від відповідальності.
Якщо переважна більшість відповідей позитивні — перед вами «мудрий перевертень», імітатор з добрим серцем. Якщо ж переважають негативні — є ризик, що це маніпулятивний трикстер або ситуація неконтрольованої гри, яка вийшла з-під контролю. Тоді варто бути обережним, встановити межі або допомогти цій особі усвідомити наслідки її поведінки.
Звісно, цей чекліст — не математична формула, а підказка для роздумів. Життя складніше, і часом тільки історія розсудить, ким був той чи інший «блазень» — спасителем чи злодієм. Але рефлексія за такими пунктами принаймні зрушить оцінку з площини «чорне-біле» до розуміння нюансів.
Як користуватися чекліст-результатом
Після відповіді на всі дев’ять питань ви побачите кількість позитивних відповідей і точний перелік питань, на які відповіли «ні». Поверніться до цих пунктів під час осмислення ситуації. Якщо відповідей «ні» немає, перечитайте свої відповіді з огляду на конкретні мотиви, контекст і наслідки вчинку.
Як казав Шекспір, увесь світ — театр. Чекліст не каже, чи ваша роль була доброю — він лише питає, чи ви ще пам'ятаєте, що це роль. Цього — для початку — досить.
Авторська модель: ступені грайливості C2 — D3
У дисертаційному дослідженні С. Саути (ХНПУ ім. Г. С. Сковороди, 2025) і в попередніх публікаціях авторського колективу (Гордієнко-Митрофанова, Кобзєва, & Саута, 2020) фугітивність як компонент ігрової компетентності розглядається у вертикальній шкалі ступенів — від C2 (стратегічна гра без вдавання) до D3 (трансперсональні / змінені стани свідомості). Ця рамка доповнює горизонтальний спектр «Камінь — Юродивий — Джокер» вертикальним виміром «глибини» гри. Нижче — повна модель з прикладами.
C2 — стратегічна гра без вдавання
Якщо немає вдаваності, то немає й «фугітивності». У такому випадку ми говоримо про рівень C2 — здатність грати не тільки заради гри, тобто створювати гру й залучати до неї Іншого з метою вирішення конфліктних ситуацій. Гравець-суб'єкт рівня C2 — стратег або гросмейстер.
Приклади C2:
- Шерлок Холмс і Моріарті у фільмі Гая Річі «Шерлок Холмс: Гра тіней». Холмс і Моріарті грають у шахи на балконі над Рейхенбахським водоспадом. Розуміючи, що в разі кулачного поєдинку він програє через травмоване плече, Холмс зважується на радикальний розмін: хапає Моріарті — і разом із ним скидається у водоспад. Це — гросмейстерський хід без жодної симуляції.
Холмс і Моріарті зважують наступний хід над Рейхенбахським водоспадом. - Леонід і Ксеркс у фільмі Зака Снайдера «300 спартанців» — двоє полководців, що вдаються до різних хитрощів на полі битви, намагаючись перехитрити один одного.
Леонід і Ксеркс: суперництво полководців. - Баліан д'Ібелін і Саладін в історичному епосі Рідлі Скотта «Царство небесне» — захисники і нападники, які грають масштабну стратегічну партію за Єрусалим.
Баліан і Саладін: стратегічна партія за Єрусалим. - Одіссей з грецької міфології — найхитріший із вождів данайців. Саме йому приписують винахід троянського коня: це чиста стратагема рівня C2 без особистої симуляції.
Одіссей виходить із дерев’яного коня, коли Троя вже святкує.
Рівень C2 чудово проілюстрований також китайськими стратагемами, під якими розуміють «неортодоксальні шляхи досягнення воєнних, цивільних, політичних, економічних або особистих цілей», які «уявляються загальнолюдським феноменом» (Зенгер, 1995: 18). 36 стратагем — це систематизована скарбничка стратегічного мислення, що не потребує симуляції божевілля, а працює через обманне маневрування в самій структурі ситуації.
D1 — свідома симуляція ролі / стану
Рівень D1 — це останній рівень усвідомленого рішення суб'єкта-гравця грати. Гравець свідомо вдягає маску, симулює стан, входить у роль — і повністю контролює цей процес. Це і є власне фугітивність у класичному розумінні. Прикладом може бути персонаж із фільму «Первісний страх» (1996) — підліток Аарон Стемплер, обвинувачений у вбивстві архієпископа. Щоб уникнути страти, Аарон інсценує дисоціативний розлад особистості — і йому це вдається.
Інший показовий приклад — Євген Іванович Трошкін, персонаж радянського комедійного фільму «Джентльмени удачі». М'який і доброчесний, порядна людина й законослухняний громадянин, Трошкін, зважаючи на свою зовнішню схожість із небезпечним рецидивістом Білим, погоджується на оперативну комбінацію, розроблену й запропоновану йому співробітниками міліції з метою повернення державі об'єкта історичної важливості, і незабаром входить до злочинного світу. У в'язниці, перебуваючи в ситуації загрози своєму життю, він імітує напад безумства й неконтрольованої агресії — і тим самим вирішує цю важку ситуацію та продовжує успішно виконувати своє завдання.
На рівень D1 виходить і Шерлок Холмс в іншому фільмі Гая Річі — «Шерлок Холмс» (2009) — у ситуації, коли намагається розгадати спосіб втечі Лорда Блеквуда через повішення. Доктор Ватсон заходить разом з місіс Хадсон і бачить у кімнаті повішеного Шерлока Холмса. Ватсон одразу заспокоює місіс Хадсон, що це Шерлок Холмс використовує трюк, у якому мотузка тримається не за шию, а за спеціальне пристосування, приховане в піджаку. Холмс свідомо симулює смерть — щоб емпірично перевірити механіку трюку Блеквуда.
Серед 36 китайських стратагем теж є D1-стратагема: «2.5.3. Симулюйте божевілля, але зберігайте рівновагу» (假 痴 不 癲, Jiǎ chī bù diān): «Прикидайтеся некомпетентним, щоб заплутати свої наміри й мотивації. Примусьте супротивника недооцінювати ваші здібності, поки він не послабить пильності» (ru.qaz.wiki, 2021). Це — формалізована школа D1.
D2 — патологія: симулятивний розлад і змінені стани свідомості
«Фугітивність» закінчується там, де індивід втрачає контроль над своїм станом або сам починає вірити в цей стан. Може йтися, зокрема, про симулятивний розлад (factitious disorder), або патомімію — поведінковий розлад. «Пацієнти з цим розладом, — зазначає сучасний класик психоаналізу Ненсі Мак-Вільямс, — звертаються до лікаря з найрізноманітнішими фізичними або психічними скаргами і / або симптомами, які вони самі в себе викликали, зберігають їх і підтримують. Однією з діагностичних проблем у таких випадках є те, що рівень реальності пропонованих скарг і / або симптомів такий, що пацієнтові вдається переконати лікаря в тому, що йдеться про можливе серйозне захворювання» (Мак-Вільямс & Лінджарді, 2019: 46).
Можуть виникати також змінені стани свідомості (ЗСС), які викликаються абсолютно різними тригерами і які можуть мати, а можуть і не мати відношення до патології (Hobson, 2007: 435–444). Для кожного індивіда ЗСС — це такий стан, за якого він ясно відчуває характерні якісні зміни патерну свого ментального функціонування. «Іншими словами, він відчуває не тільки кількісні зміни (більша або менша пильність, збільшення або зменшення кількості візуальних образів, більше чіткості або розмитості тощо), але також те, що деякі якості його ментальних процесів стають іншими. Ментальні функції оперують зовсім не так, як зазвичай, проявляються такі якості сприйняття, аналогів яких немає в нормальному стані. Існує безліч межових випадків, коли індивід не може досить точно розрізнити, наскільки його стан відрізняється від нормального, коли досить помітні кількісні зміни в ментальному функціонуванні тощо» (Тарт, 2003: 7).
Тут важливо відзначити визначення фінського психолога Антті Ревонсуо: людина при ЗСС перебуває «в стані глобального спотворення репрезентацій (вона сприймає те, чого немає, і вірить у це). Крім того, чи сама людина, чи зовнішні спостерігачі мають бути в змозі усвідомлювати наявність ЗСС або під час його переживання, або після того, як ЗСС минув: вони повинні розуміти, що в ЗСС переживання та переконання були НЕ настільки точними й адекватними, як за нормального стану неспання» (Антті Ревонсуо, 2013: 177).
І в тому, і в іншому випадку — і симулятивний розлад, і ЗСС — ми говоримо вже не про фугітивність як свідому стратегію, а про рівень D2 ігрової компетентності: поведінку індивіда, яку Інший спостерігає лише ззовні, і яка спотворено рефлексована самим гравцем або не рефлексована взагалі.

D3 — трансперсональні стани і одержимість
Рівні D2 і D3 належать до «справжніх», щирих, змінених станів свідомості, які Абрахам Маслоу свого часу описував як трансцендентні або трансперсональні — стани, які «колись були принципово вирвані зі сфери наукового розгляду біхевіоризмом і фрейдизмом»: «До кола цих феноменів я включаю не тільки вищі та позитивні стани свідомості й особистості, такі як трансценденція матеріалізму, верхні межі Его, установки протистояння атомістичному світогляду тощо, але також концепцію цінностей (вічних істин), яка є частиною того, хто розширив свої межі» (Maslow, Frager & Fadiman, 1987).
На цьому ж рівні D3 наявна й одержимість. «Психіатри називають такий розлад какодемономанією або власне одержимістю», — пише Стівен Хуан у своїй книзі The Odd Brain («Дивацтва нашого мозку»). — «Какодемономанія має надзвичайно широке поширення. Одержимість не залежить від часу й місця: демони, дияволи, духи та інші істоти нібито проникають в людське тіло й починають його контролювати» (Juan, 2006).
Прикладом може бути персонаж фільму «Чернець і біс» — Іван, Семенів син, чернець. Івана спокушає диявол на ім'я Легіон. Раніше монах Іван розглядався авторами як найяскравіше і повне втілення ігрової позиції «Юродивий» (Гордієнко-Митрофанова, Кобзєва, & Саута, 2020). Але тоді не враховувався феномен одержимості, який автоматично переводить ченця на інший рівень — D3.
Рівень D1 — це останній рівень усвідомленого рішення суб'єкта-гравця грати. Наступні рівні D2 і D3 — це про переживання індивідом досвіду, «закритого» для тих, хто спостерігає.
Погана фугітивність: коли Інший не вірить
Варто також сказати, що якщо Інший спостерігає підроблені емоції / почуття / стан суб'єкта-гравця й не вірить у спостережуване, то це — погана фугітивність. Наприклад, коли Одіссей удавав божевільного, але його викрили. Одіссей мав серед інших греків вирушати в похід на Трою. Аби не залишити кохану дружину й новонародженого сина Телемаха, Одіссей удався до хитрощів і прикинувся божевільним. Коли до Одіссея прибув Паламед — гонець від ахейців, — він побачив таку картину: Одіссей із запряженими в плуг конем і кобилою сіє сіль. Тоді Паламед поклав на шляху плуга маленького Телемаха — і Одіссей був змушений відмовитися від лицемірства, аби не покалічити сина. Симуляція провалилася: Інший побачив трюк, і гра скінчилася.
Сім критеріїв розвитку фугітивності як компонента грайливості
На основі створеного відеоконтенту для ілюстрації та аналізу ігрових позицій, відповідних до семи «самовмотивованих здібностей» (модель 7К), можна припустити, що критеріями розвитку фугітивності як компонента грайливості / ігрової компетентності на цьому етапі дослідження можуть слугувати:
- Високий рівень грайливості / ігрової компетентності — інтегральна базова характеристика, на якій спирається все інше.
- Переносимість (толерантність до) невизначеності — здатність функціонувати в ситуаціях без чітких відповідей, без передбачуваного фіналу.
- Відкритість новому досвіду — готовність увійти в роль, яка раніше не пробувалася, у стан, який раніше не переживався.
- Стійкість до сорому — здатність витримувати соціальний осуд, презирство, нерозуміння, не виходячи з ролі.
- Креативність — здатність винаходити нові ходи, формати, маски, прийоми в самому процесі гри.
- Здатність до самоспостереження — внутрішній «свідок», який утримує гравця від того, щоб «розчинитися» в ролі (це і є запобіжник від переходу D1 → D2).
- Агресивний стиль гумору за Родом Мартином — здатність використовувати гумор як інструмент впливу, провокації, викриття, а не лише як засіб розрядки.
Ці сім критеріїв не є вичерпними і потребують подальшої емпіричної верифікації. Але вже сьогодні вони дають практичну рамку для діагностики того, наскільки людина готова свідомо й безпечно входити в зону D1 фугітивності — без зриву в D2 / D3.
Зведення: вертикальна модель ступенів
| Рівень | Зміст | Контроль | Приклад |
|---|---|---|---|
| C2 | Стратегічна гра без вдавання — «створити гру для вирішення конфлікту» | Повний | Шерлок vs Моріарті на балконі; Леонід і Ксеркс; Одіссей з троянським конем; 36 стратагем Зенгера |
| D1 | Свідома симуляція ролі / стану — це і є власне фугітивність | Повний, з можливістю припинити будь-коли | Аарон Стемплер; Євген Трошкін; Шерлок симулює повішення; стратагема №27 «Удавати божевільного, зберігаючи глузд» |
| D2 | Симулятивний розлад (factitious disorder, патомімія); змінені стани свідомості | Втрачений або викривлено-рефлексований | Пацієнти Мак-Вільямс; ЗСС за Тартом і Ревонсуо |
| D3 | Трансперсональні / трансцендентні стани; одержимість (какодемономанія) | Відсутній; досвід «закритий» для спостерігача | «Чернець і біс» — Іван, Семенів син, і демон Легіон; трансценденції за Маслоу |
Ця вертикальна модель доповнює горизонтальний спектр Розділів 10–13: «Кам'яна людина / Юродивий / Джокер» описує етичну якість гри, а C2 / D1 / D2 / D3 — її глибину і ступінь контролю. Юродивий-Майстер у нашій рамці — це гравець, який рухається між C2 і D1, ніколи не зриваючись у D2. Джокер — це той, у кого формально D1, але контроль вже примарний: одна нога — у D2. Розділ 13 покаже цю динаміку зриву докладніше.
Авторська ступенева модель: Саута, 2025; Гордієнко-Митрофанова, Кобзєва, & Саута, 2020.
Приклад саме для тебе
Пройди тест профілю і розкажи про свій досвід — ШІ створить наочний приклад до уроку «Чекліст «Це Юродивий чи Джокер?» — як розрізнити свою тінь» саме для тебе: з твоєї галузі, під твій стиль навчання.
Пройти тест профілю →