Посібник за книгою «Грати, щоб вижити»
Вступ › 0.1

Чому ця книга виросла з дисертації

~12 хв читання
Передмова

Чому ця книга виросла з дисертації

Ця книга — не переказ дисертації. Це — те, чого в дисертації не могло бути за її жанром: вільне думання вголос про те саме, про що там, у науковому регістрі, доводилося говорити стримано.

Дисертація має одного автора. Тема, з якої ця книга виросла, — давня, велика, і потребує думки щонайменше в двох голосах. Тому співавторство в нас обох: ми сперечалися й думали разом над поняттям фугітивності роками — спершу в науковому семінарі, потім у листуванні, потім у польових нотатках. Цей текст — наслідок тих суперечок, де перемагала не одна сторона, а сама тема.

Слово, з якого починаємо

Латинське fuga — біг, втеча, зникнення. Музична фуга — це коли тема втікає від голосу до голосу, не зникаючи зовсім. Психіатрична дисоціативна фуга — це коли пам'ять зникає, а тіло продовжує йти. Хімічна fugacity — це міра летючості речовини. Будівельна фуга — шов між двома плитами. Діалектне «фуга» — завірюха, що зриває все нестійке. П'ять співзвучних образів різного походження; у нашій метафорі всі вони — про щось, що рухається на межі — й не дається зловити.

Слово «фугітивність» ми пропонуємо як шосте обличчя цієї образної сім’ї — психологічне. Подамо короткий авторський виклад визначення з дисертації С. Саути (2025):

Фугітивність — це свідома та керована здатність особистості тимчасово привласнювати іншу ідентичність або психофізіологічний стан через симуляцію. Вона охоплює поведінкові, когнітивні, емоційні, тілесні та комунікативні компоненти й виконує функції адаптації, самозахисту, творчої трансформації або соціальної критики в умовах взаємодії з Іншим.Авторський виклад визначення (Саута, 2025)

Це довге визначення можна стиснути до чотирьох слів: свідома, керована, тимчасова, ситуативна. Фугітивність — не патологія, не розлад, не маскування з відчаю. Це коли Давид пускає слину на бороду перед царем Анхусом — щоб уціліти (1 Цар. 21). Це коли Одіссей орить піщаний берег сіллю — щоб не йти на війну. Це коли юродивий ходить голий і брудний серед людей — щоб мати право говорити те, чого ніхто інший не сміє сказати. Це коли пацієнт у парадоксальній терапії свідомо посилює симптом — щоб симптом, не маючи опору в опорі, розчинився.

Чотири живописні сцени: Давид перед царем Анхусом, Одіссей із плугом на березі, юродивий серед людей і пацієнт у розмові з терапевтом.
Давид перед Анхусом, Одіссей на березі, юродивий серед людей і пацієнт на терапії — чотири ситуації свідомого входження в іншу роль.

Спектр і його дві небезпеки

Дисертація показала, що фугітивність — не одна якість, а дозований діапазон, який добре описується арістотелівською моделлю «золотої середини». На одному полюсі — дефіцит, на іншому — надлишок, посередині — продуктивна напруга, яку ми назвали балансом.

  • Дефіцит — «Кам'яна людина». Принципова відмова від маски, ригідна буквальність, нездатність грати ролі. Самурай Бусідо, Катон, кантівський деонтолог. Сильно, але крихко: коли світ грається з тобою, а ти не граєшся з ним — світ виграє.
  • Баланс — «Юродивий». Маска безумства + щира мета одночасно. Дві рамки тримаються в напрузі, не змішуючись і не розпадаючись. Це Давид, Сковорода, шут короля Ліра, парадоксальний терапевт Фареллі. Тут жити можна, але дорого: треба знати, де закінчуєшся ти й починається роль.
  • Надлишок — «Джокер» (або «Локі»). Маска з'їла людину. Іронія залишилася без щирого ядра. Розваги заради розваг, гіпергра без виходу, та сама втрата меж, яку ми бачимо у Гіта Леджера в фільмі Нолана й, перенесено, у культурах постправди. «Dark Loop» — петля, з якої не повертаються.

Уся книга, по суті, — карта цього спектра. Як його розпізнати в собі. Як розрізнити Юродивого і Джокера, коли вони з вигляду роблять одне й те саме. Як коливатися — і не загубити якоря.

Чого не могла дисертація

Дисертація відповідає на питання «що це?» й «як виміряти?». Чого вона за своєю природою зробити не може — це назвати культурну добу, для якої фугітивність перестає бути маргінальним умінням окремих диваків і стає нормою чутливості цілого покоління. У цієї доби є ім'я: метамодерн.

Термін у його сучасному значенні запровадили культурологи Тімотеус Вермюлен і Робін ван ден Аккер у програмному есеї «Notes on metamodernism» (2010). Метамодерн — це не стиль і не школа, а, кажучи мовою Реймонда Вільямса, «структура чуття»: спосіб, у який ціла доба переживає себе. І ця структура — осциляція.

«Цей модернізм характеризується коливанням між типово модерною відданістю і виразно постмодерною відстороненістю. Ми назвемо цю структуру чуття метамодернізмом.»Vermeulen & van den Akker, Notes on metamodernism (2010)
Живописна інфографіка: Метамодерна осциляція в авторській рамці поєднує щирість із усвідомленням умовності ролі.
Метамодерна осциляція в авторській рамці поєднує щирість із усвідомленням умовності ролі.

Прочитавши Вермюлена вперше, ми зрозуміли, що з нами розмовляє знайоме. Те, що ми описували як «свідома симуляція», «привласнення ролі», «фугітивність» — структурно те саме, що Кант називав «as if» («ніби»), а метамодерн назвав «обізнаною наївністю». Юродивий поводиться так, ніби він безумний, чудово знаючи, що це не так. Пацієнт у техніці Адлера поводиться так, ніби вже здоровий. Парадоксальний терапевт діє так, ніби симптом бажаний. Це одна й та сама граматика — і метамодерн дав їй філософське родовідне дерево аж до Канта.

Звідси — теза, на якій ця книга стоїть:

Фугітивність — це психологічний механізм. Метамодерн — культурна доба, для якої цей механізм є рідним. Юродивий — історична фігура, яка втілювала метамодерну чутливість за тисячу років до того, як вона дістала назву.
Механізм, культурна рамка, історичний образ: Фугітивність — механізм; Метамодерн — культурна рамка; Юродивий — історичний образ
Механізм, культурна рамка, історичний образ

Або одним реченням, яке ми просимо запам'ятати й до якого повернемось у Післямові:

Юродивий — це метамодерніст за тисячу років до метамодерну: він коливається між маскою безумства й щирою істиною, діє так, «ніби» він божевільний, і саме цією обізнаною наївністю рятує — себе, інших і правду.

Чому це важливо тут і зараз

Російсько-українська війна зробила фугітивність питанням виживання в буквальному сенсі — від воєнних хитрощів до психологічної стійкості тих, хто вижив в окупації. Цифрова доба зробила симуляцію щоденним досвідом усіх: ми всі носимо маски в соцмережах, відчуваємо межу між справжнім і вдаваним як ніколи розмиту, шукаємо способу бути щирим, не стаючи наївним. Покоління, втомлене постмодерним цинізмом, потребує мови для свідомого, етичного поводження з масками. Ця книга — спроба запропонувати таку мову, опираючись водночас на психологію, філософію, культурологію, релігієзнавство — і на власний живий досвід.

Жанр — і чому це не «монографія»

На обкладинці й титулі ми пишемо «есеї», «студії», «розвідки» — не «монографія». Це принциповий вибір. Монографія зобов'язує: кожна теза = посилання, кожна цитата = сторінка, кожен висновок = верифікація. Це чудовий регістр для дисертації — і саме тому він уже зроблений у дисертації. Ця книга працює в іншому. У ній є цитати з першоджерел (усі звірені окремо й позначені); є посилання на класиків; є таблиці, схеми й чеклісти. Але є й те, чого монографія собі не дозволяє: інтонація, особистий голос, повтори заради ритму, кільцеві композиції. Метамодерн і сам про себе пише, що його дискурс «есеїстичний, а не науковий», «ризоматичний, а не лінійний», «відкритий, а не замкнутий» (Vermeulen & van den Akker, 2010). Ми працюємо в тому ж регістрі — це не недбалість, а свідомий вибір.

Троє читачів за спільним столом: рукопис, кільце сторінок і вільне крісло запрошують продовжити розмову.
У книзі особистий голос, повтори та відкритість до незгоди утворюють простір розмови.

Запрошення

Ця книга — не лекція. Це — розмова, яку ми вдвох пропонуємо вам приєднатися. Хочете заперечити — заперечуйте; ми залишили місце для незгоди. Хочете перечитати — повертайтеся; деякі думки відкриваються лише з другого разу. Хочете застосувати на сцені, у терапії, у школі, у власному житті — застосовуйте; книга про фугітивність зобов'язана дозволяти читачеві бути різним. Хочете відкласти й повернутися через рік — відкладайте: Юродивий зачекає, він уміє чекати.

Подяка тим, хто витримає тривалість і складність цієї розмови. Тим, хто вже знає, як уціліти, удаючи. Тим, кому ще доведеться це навчитися. І окрема подяка — нашим студентам, клієнтам і колегам, які перевіряли ці ідеї на практиці й повертали їх нам уточненими.

Юродивий — не геній виживання. Він — звичайна людина, що зважилася жити в двох рамках одразу. Ця книга — для всіх таких звичайних людей, які мусять — або хочуть — жити так само.

С. Саута, І. Гордієнко-Митрофанова
Харків — Київ — Львів, 2026

Як читати

Карта семи частин

Сім частин — це сім кутів зору на одне явище. Можна йти по них лінійно, як по сходах. Можна гортати з кінця. Можна повертатися. Книга збудована так, щоб витримати будь-який маршрут читання — крім нульового.

Читач із розгорнутою книжкою стоїть на сонячній площі перед сходами й проходами, що розходяться між старими будинками.
Читач обирає свій шлях серед вулиць і сходів старого міста.

Карта

  • Частина I. Слово, що тікає. Лексика й етимологія: латинський корінь fuga, п'ять облич слова, історія українського «юродивий», філософська експертиза терміна. Усе про те, як ми про це говоримо.
  • Частина II. Світ як гра. Філософська рамка: панлудизм як онтологія гри, типологія гри від космічної до антропологічної, психологічні моделі (Берн, Карпман, Гофман, Гейзінга, Кайюа).
  • Частина III. Камінь · Юродивий · Джокер. Концептуальне ядро книги. Спектр фугітивності за сімома критеріями. Чекліст «Це Юродивий чи Джокер?» — у цій онлайн-версії інтерактивний, з підрахунком.
  • Частина IV. Очима дисциплін. Як фугітивність бачать психіатрія (МКХ-11, DSM-5), право (КК України), етика (4 школи), психотерапія (Фареллі, Франкл, Еріксон, Морено), психологія (Джеймс, Кадді, Бем, Фестінгер), теорія гумору.
  • Частина V. Архів культури. Великі учителі удавання: міфи й релігії від Одіссея до Локі, від Давида до юродивих Христа ради; тринадцять сфер симуляції; дев'ять патернів «Тулсету Юродивого».
  • Частина VI. Майстерня Юродивого. Психотехніка: VAKOG-аналіз, TOTE-модель, якорі, мова Юродивого. Восьмиступінчастий протокол для акторів.
  • Частина VII. Двадцять три портрети фугітивності. Епілог-нариси з ФБ-серії автора, мінімально перероблені під книжний жанр: від Давида до штучного інтелекту, від війни до гумору. Нумерація збережена з оригіналу — це робить серію впізнаваною.

Наскрізна нитка

Уся книга тримається на одній лінії, що проходить через усі сім частин: метамодерна осциляція. Це коливання між модерним ентузіазмом (вірою, щирістю, відданістю меті) і постмодерною іронією (скепсисом, маскою, дистанцією) — як маятник, що не стає на жодному полюсі. У різних дисциплінах ця осциляція має різні імена: «as if» у Канта, «donkey-and-carrot double-bind» у Вермюлена, «обізнана наївність» у метамодерному дискурсі, «нерозумність Христа ради» у юродстві, «парадоксальна інтенція» у Франкла, «припис симптому» у Фареллі, «дві рамки» у Берна. Це — одне явище під різними назвами. Наша книга його впізнає й відстежує.

Щоб ви не загубили цю нитку між частинами, наприкінці кожної ми поставили короткий блок — «Місток до наскрізної рамки». Один абзац, який повертає вас до головної осі. Якщо «втратили нитку» — місток її відновить. Якщо вже тримаєте — можна пропустити й рухатися далі.

П’ять маршрутів читання: Мало часу — III:11,12; Наука — I→II→III→IV; Сцена — VI→V; Терапія —17+19; Історії —VII→теорія
П’ять маршрутів читання

Інтерактивні елементи в онлайн-версії

  • Чекліст «Юродивий чи Джокер?» у Розділі 12 — інтерактивний чекліст із дев’яти запитань та підсумком відповідей.
  • Глосарій і тезаурус (Додаток A) — двосекційний понятійний апарат: алфавітний індекс (~90 термінів, для швидкого пошуку) + тематичний тезаурус 7К-грайливості (13 згрупованих блоків, для дослідників, тренерів, психотерапевтів).
  • Покажчик персоналій — гіперлінки до всіх місць згадки в книзі (Додаток C).
  • Бібліографія з зворотними посиланнями (Додаток B).
  • Темна / світла тема (перемикач у верхньому меню «Аа · Тема») — для тривалого читання вночі.
  • Ілюстрації зі збільшенням — натисніть на схему або картину, щоб відкрити переглядач. Масштаб змінюється кнопками та повзунком; Escape повертає до читання.

Жанрова чесність

Ми вже сказали в Передмові, що називаємо книгу «есеями» (студіями, розвідками) — не «монографією». Це не недбалість, а свідомий вибір регістра, який сам метамодерн собі дозволяє і прямо проголошує: «наш опис і інтерпретація метамодерної чутливості — есеїстичні, а не наукові, ризоматичні, а не лінійні, відкриті, а не замкнуті» (Vermeulen & van den Akker, 2010). Ми працюємо в тому ж регістрі. Це звільняє від обов'язку «кожна теза = посилання» — але не звільняє від обов'язку говорити правду.

Маршрути читання

Якщо у вас мало часу — почніть з Частини III (концептуальне ядро) і прочитайте бодай Розділ 11 («Баланс») і Розділ 12 (чекліст). Це дасть базовий компас.

Якщо вас цікавить наука — починайте з Частини I і йдіть лінійно: Слово → Гра → Спектр → Дисципліни.

Якщо ви прийшли «зі сцени» — починайте з Частини VI (Майстерня) і повертайтесь у Частину V (Архів) за матеріалом.

Якщо ви на терапії або в терапії — починайте з Розділу 17 (психотерапія) і Розділу 19 (гумор).

Якщо просто шукаєте людей, які жили так само, — починайте з Частини VII (двадцять три портрети) і повертайтеся в теорію за бажанням.

Усе одно прийдете в одне й те саме місце.

С. С., І. Г.-М.

Чи був корисний цей урок?